Космічний зонд NASA Voyager-1 записав за межами Сонячної системи загадкові звуки та зумів надіслати їх на Землю. Розшифрувавши запис, вчені були збиті з пантелику: вони не очікували, що у міжзоряному просторі можна щось почути.
На що схожі ці космічні звуки та звідки вони взялися, пише IFL Science.
Звук у космосі не передається, але...
Космос безмовний — це перше, що спадає на думку, коли йдеться про звуки у космічному просторі. Відповідно до законів фізики, це насправді так. Адже звукові хвилі поширюються у речовині. А в космосі панує вакуум. Але це не зовсім так. Ідеального вакууму немає навіть у міжзоряному просторі, бо там все одно присутні якісь частинки речовини. Наприклад, у просторі між Землею і Сонцем щільність цих часточок становить від 3 до 10 на кубічний сантиметр. Це дуже мало, і вони не здатні передати звук, який може вловити людське вухо. Але такий неабсолютний вакуум цілком може поширювати плазмові хвилі. Швидкість їх поширення становить близько 50 км/с.
І от саме такі хвилі фіксують космічні апарати Voyager-1 та Voyager-2. Отримані дані потім перевели у звуковий діапазон і отримали дивні звуки. Так звучить космічний простір за межами Сонячної системи, де ще ніколи до "вояджерів" не бував жоден космічний апарат з нашої планети.
Де зараз знаходяться Voyager-1 і Voyager-2
Обидва апарати, що були запущені в космос ще в далекому 1977 році, вже давно вийшли за межі Сонячної системи і знаходяться у міжзоряному просторі. Інженери NASA ніяк не розраховували на таку тривалу їхню роботу. Їх запускали для вивчення планет-гігантів у нашій Сонячній системі та сподівалися, що вони прослужать до 5 років. Однак завдяки вдалому проектуванню обидва "вояджери" продовжують і далі летіти та посилати на Землю безцінну інформацію.
Обидва вже покинули межі Сонячної системи і з кожною миттю дедалі глибше занурюються у міжзоряний простір. У листопаді цього року Voyager-1 віддалиться від Землі на відстань в один світловий день. Це означає, що будь-який сигнал, переданий цим космічним апаратом, летітиме до нашої планети 24 години. Ще стільки ж знадобиться на зворотний шлях — щоб сигнал із Землі долетів до "вояджера". Один світловий день приблизно дорівнює відстані у 25,9 мільярда кілометрів.
Звичайно, що космічні апарати потроху виробляють свій ресурс. До того ж, втручання у програмний код апаратів можливе тільки із такою колосальною затримкою у часі. Тобто 24 години до нас йтиме інформація про несправність якоїсь системи. І навіть якщо в інженерів вже буде готове рішення проблеми, то ще 24 години знадобиться, щоб передати потрібний сигнал на космічний апарат. А потім ще 24 години буде потрібно, щоб дізнатися, чи метод спрацював. Тобто навіть за ідеальних умов на все це знадобиться не менше трьох діб.
Звісно, з кожним днем, космічні зонди дедалі більше віддаляються від Землі, і зв’язок з ними слабшатиме. Та все ж, інженери NASA намагаються подовжити їм "життя". Зараз вони готують віддалене втручання у бортові системи апаратів. Це доволі ризикована технологія, але в разі успіху вона допоможе різко зменшити енергоспоживання апаратів і продовжити їхній ресурс ще на кілька років.
Нагадаємо, радянський космічний зонд "Венера-13", що був запущений у 1982 році, зумів пропрацювати в агресивних умовах другої від Сонця планети дві години — учетверо довше прогнозованого часу.
