Радянська міжпланетна станція “Венера-13” встановила рекорд витривалості на найнебезпечнішій планеті Сонячної системи. Модуль пропрацював на поверхні Венери понад дві години та зміг передати на Землю унікальні дані.
Про це повідомляє видання Space Daily.
Посадка легендарного радянського апарата на поверхню Венери відбулася у березні 1982 року. Як зазначають автори публікації, умови на цій планеті вважаються надскладними для роботи техніки. Однак “Венера-13” пропрацювала значно довше, ніж прогнозували конструктори.
Відповідно до архівних даних NASA, радянський міжпланетний апарат залишався активним 127 хвилин замість запланованих 32. Венера зустріла зонд екстремальними умовами: температура біля поверхні планети сягала приблизно 457 градусів Цельсія, а атмосферний тиск перевищував земний майже у 90 разів.
Такі показники є критичними для багатьох металів. За подібної температури плавляться свинець, цинк, олово та деякі інші елементи. Для порівняння, найвищі температури на Землі рідко перевищують 50 градусів. Щодо тиску, то аналогічне навантаження на нашій планеті існує лише на глибині близько кілометра в океані.
Зважаючи на такі умови другої від Сонця планети, конструкція “Венери-13” більше нагадувала глибоководний апарат, ніж типовий космічний модуль. Поєднання колосального тиску та постійного перегріву робить Венеру найнепридатнішою для роботи техніки планетою Сонячної системи.
Апарат був оснащений двома кольоровими камерами, які після посадки почали передавати панорамні зображення поверхні. На отриманих фото видно темний кам’янистий ґрунт, пласкі породи та помаранчеве небо.
Крім фотозйомки, апарат виконав аналіз поверхневих матеріалів. Спеціальний механічний маніпулятор узяв пробу ґрунту та помістив її у внутрішній відсік для дослідження спектрометром. Таким чином стало відомо, що венеріанські породи мають певну схожість із базальтами, які трапляються на Землі.
Помаранчевий колір неба пояснюється особливостями атмосфери Венери. Вона надзвичайно щільна, насичена вуглекислим газом і містить хмари сірчаної кислоти, які поглинають синій спектр світла. Через це поверхня планети виглядає ніби зануреною у тьмяне оранжеве сяйво.
Модуль також досліджував склад атмосфери, фіксував електричні розряди під час спуску та навіть оцінював швидкість вітру за допомогою спеціального мікрофона.
Окрему увагу науковців привернула тривалість роботи апарата. Інженери не очікували, що система охолодження, герметизація та теплозахист зможуть витримати настільки довге перебування у венеріанському середовищі. Те, що модуль пропрацював понад дві години, стало справжнім технологічним проривом.
Дані, які “Венера-13” передала на Землю, досі залишаються одними з найцінніших у дослідженні другої від Сонця планети. Після радянських місій “Вега” у 1985 році жоден апарат так і не зміг успішно працювати на поверхні Венери. Саме тому перебування “Венери-13” у венеріанських умовах понад дві години досі вважається унікальним досягненням космічної науки.
Нагадаємо, існує ймовірність, що людина ніколи не зможе покинути межі Сонячної системи. Адже космічний апарат Voyager 1 виявив на її околицях “стіну вогню”.
