Русифікація через сором: як радянська система знецінювала українську ідентичність

Фраза "не говори як селюк" з’явилася не випадково. Як і насмішки над українською мовою, "сільським" акцентом чи звичкою вживати питомі українські слова. Упродовж десятиліть в СРСР формувалася ціла культурна система, у якій усе українське поступово ставало "другорядним", "несучасним" або "непрестижним".

І особливо це стосувалося українського села.

Бо саме село довгий час залишалося місцем, де зберігалася українська мова, традиції, пісні та історична пам’ять. А отже - і сама українська ідентичність. Тому, сьогодні в рамках рубрики "Повертаємо українське" поговоримо про те, як і чому радянська система висміювала села, змушуючи українців відчувати сором за сільські коріння, звичаї, мову.

Дискредитація всього "сільського" була не просто побутовою зверхністю. Це був один із механізмів культурної асиміляції.

Чому саме село стало мішенню

На відміну від багатьох російських міст імперського центру, українська культура історично значною мірою трималася саме на сільському середовищі.

Саме там довше зберігалися українська мова, народні пісні, традиційний побут, локальна культура, родинна пам’ять тощо.

Після встановлення радянської влади Кремль почав будувати нову модель "радянської людини" - максимально уніфікованої та відірваної від національної ідентичності.

Для України це означало поступову русифікацію міст, освіти, медіа й культурного простору. І українське село в цій системі виглядало небезпечним, бо залишалося носієм окремої української культурної традиції.

Як працювала ця пропаганда

Вона рідко звучала прямо. Людям не говорили: "відмовтесь від українського". Натомість роками формувався інший меседж:

• російське = міське, сучасне, успішне;
• українське = сільське, відстале, смішне.

Саме тому в радянських фільмах, естраді та медіа образ "селюка" часто подавався як карикатурний - це була наївна, неосвічена, кумедна, провінційна і дуже часто - саме україномовна людина.

Паралельно російська мова поступово ставала мовою кар’єри, великих міст, освіти, "престижного" середовища.

Так українців непомітно привчали: щоб виглядати сучасно, треба максимально дистанціюватися від усього, що асоціюється з українським селом.

Чому це було вигідно Москві

Кремль чудово розумів: народ легше асимілювати, коли він починає соромитися власного коріння. Коли людина соромиться своєї мови, приховує акцент, змінює вимову, уникає "сільських" слів, вважає свою культуру менш престижною - вона поступово віддаляється від власної ідентичності.

Саме тому русифікація працювала не лише через заборони чи цензуру. Значну роль відігравала культурна пропаганда, яка робила українське "несучасним".

Як це вплинуло на покоління українців

Багато людей досі пам’ятають фрази:

• "говори нормально";
• "не говори по-селянськи";
• "не будь як із села" тощо.

І дуже часто за цими словами стояло одне: наближення до російської мовної норми. У результаті цілі покоління українців виростали з переконанням, що українська звучить менш престижно, а сільське походження треба приховувати, бо "справжнє міське життя" має бути російськомовним.

Це був не випадковий процес, а наслідок багаторічної політики культурної асиміляції.

Все змінюється зараз

Після 2014-го, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії, українці почали інакше дивитися на власну культуру. Те, що роками висміювали як "сільське", дедалі частіше сприймається як своє і справжнє.

Люди повертаються до української мови, родинної історії, традицій, народної культури і власного коріння. І разом із цим руйнується старий імперський міф про те, що українське - це нібито щось "менш вартісне".

Бо проблема ніколи не була в селі

Проблема була в тому, що імперська пропаганда десятиліттями намагалася переконати українців соромитися себе. Свого походження. Своєї мови. Своєї культури. Але речі, які намагалися зробити "другорядними", мають властивість повертатися.

Особливо тоді, коли суспільство знову починає відчувати цінність власної ідентичності.

Тому пам'ятаймо наші традиції, мову, культуру. Бо тільки ми можемо передати це наступним поколінням разом із усвідомленням, якою ціною відбувалась битва за право існування України як самостійної незалежної країни.

Читайте також: Українські слова, які називали "діалектизмами": як їх витісняли з мови.