Протягом століть Росія намагалася завоювати Україну не лише за допомогою зброї, гармат та військової агресії. Паралельно з фізичним поневоленням тривала куди підступніша та триваліша війна - війна за контроль над людською пам’яттю, ідентичністю та культурою. Кремль завжди чудово усвідомлював простий і прагматичний принцип: народом набагато легше керувати та маніпулювати, якщо завчасно відібрати в нього власну історію, мову та спадщину.
Сьогодні в рамках рубрики "Повертаємо українське" проаналізуємо, як саме працювали ці механізми культурного загарбання та чому сьогодні деколонізація публічного простору є критично важливою умовою нашого виживання як суверенної нації.
Тотальна заміна пам’яті: гранітні маркери окупації
Для того, аби вкорінити відчуття "єдиного народу" та беззаперечного імперського панування, українські міста й села десятиліттями заповнювали спеціально підібраними монументами. На українських площах зводилися пам’ятники Петру I, Катерині II, Леніну та іншим символам імперії й радянського режиму, яких було дуже багато. Це не була просто естетика чи вшанування минулого - це було свідоме маркування території.
Особливо тонку та водночас агресивну роль відігравала так звана "велика російська культура". Монументи Пушкіну, Булгакову та багатьом іншим діячам з’являлися по всій території України невипадково. Вони слугували візуальними маркерами імперської присутності. Їхня головна мета полягала в тому, щоб щоденно нагадувати українцям: російська культура є нібито провідною, високою та головною, а українська - другорядною, локальною або суто меншовартісною.
Переписані сторінки: як українські герої ставали "зрадниками"
Разом із насадженням власних культів радянська та імперська історіографія планомірно знищувала або викривляла нашу спадщину. Всі постаті, які виступали за самостійність України або чинили опір загарбникам, тотально ганьбили.
Українських героїв, від козацьких гетьманів (зокрема Івана Мазепи) до борців за незалежність 20 століття, офіційна пропаганда оголошувала:
- "Зрадниками" - за спроби вирватися з-під московського протекторату;
- "Екстремістами" - за відстоювання права на власну державність;
- "Маргіналами" - за небажання асимілюватися в радянський або імперський загал.
Справжні сторінки української звитяги та боротьби просто зтиралися з підручників, замовчувалися в наукових працях і замінювалися вигаданими радянськими міфами про "братні народи" та "спільне коріння".
Страх імперії: діячі, яких радянська машина боялася найбільше
Масштаб та жорстокість репресій проти українських інтелектуалів і діячів - це, мабуть, найяскравіший маркер того, наскільки сильно радянська машина боялася українського духу та вільної думки. Совок не просто цензурував, він фізично знищував та дискредитував тих, чий талант і свідомість загрожували існуванню імперії.
- Василь Стус - поет і дисидент, якого радянський режим цькував, забороняв, засуджував до важких таборів і зрештою довів до смерті в ув'язненні. Його непохитна позиція та безкомпромісність були для системи смертельною загрозою.
- Лесь Курбас та "Розстріляне відродження" - геніальний театральний режисер-новатор, якого разом із цілим поколінням українських письменників, художників і мислителів 1930-х років розстріляли в Сандармоху. Радянська система фізично винищила інтелектуальну еліту, бо мала тотальний страх перед українським модернізмом світового рівня.
- Василь Симоненко та Алла Горська - діячі шістдесятництва, які повертали українцям національну гідність. Симоненка жорстоко побили агенти спецслужб, що призвело до його передчасної смерті, а Аллу Горську підступно вбили за її безкомпромісну правозахисну та патріотичну діяльність.
- Микола Хвильовий - письменник, який кинув виклик Москві гаслом "Геть від москви! Даєш психологічну Європу!". Його ідеї настільки лякали сталінський режим, що Хвильового довели до самогубства, а його твори опинилися під суворою забороною на десятиліття.
І це лише мала частина україноборців, яких убивала, нищила, катувала, репресувала, а, найголовніше, боялася радянська система. Таке системне винищення доводить головне: радянська система чітко розуміла силу українського слова та самосвідомості. Невпинне систематичне цькування та репресії були не проявом сили совка, а проявом його глибокого, панічного страху перед українською суб'єктністю.
Крадіжка культурних надбань
Радянська система пішла ще далі: вона не лише принижувала українську культуру, а й привласнювала її найкращі здобутки. Українських художників, письменників, науковців та мислителів записували до категорії "російських" або "радянських" діячів. Все досягнення, що мало світовий рівень, маркувалося як здобуток імперського центру, тоді як українцям залишали лише фольклорно-етнографічний шар - вишиванку, шаровари та борщ, але позбавлені глибокого інтелектуального змісту.
Коли зникає страх: падіння імперських постаментів
Проте історичний процес неможливо зупинити штучними міфами. Український народ уже дав чітку, беззаперечну відповідь Кремлю. Гранітні кати та бронзові ідоли аж ніяк не гарантують вічної влади, якщо під ними немає згоди самого народу.
Процес скидання та демонтажу радянських ідолів розпочався ще на світанку нашої відновленої незалежності. Символічно, що перші рішучі кроки відбувалися задовго до Революції Гідності. Наприклад, під час демонтажу пам'ятника Леніну в Тернополі 8 серпня 1990 року, коли народний порив остаточно зламав страх перед радянською системою:
Справжньою кульмінацією та переломним моментом став 2014 рік. Масовий "Ленінопад" охопив усю країну, демонструючи остаточний розрив із тоталітарним минулим.
Маріуполь, 2014 рік
Полтава, 2014 рік
Коли зникає страх, імперські монументи падають першими. Сьогодні процес деколонізації та дерусифікації в Україні - це не просто знесення пам’ятників чи перейменування вулиць. Це глибинний процес повернення до власної ідентичності, відновлення історичної справедливості та очищення нашого культурного поля від нав'язаних стереотипів.
Рано чи пізно цей важливий урок повторять усі народи, яких росія досі намагається тримати під своїм впливом та окупацією. Повертаючи своє, ми відновлюємо власну суб'єктність та будуємо майбутнє, засноване на правді, а не на імперських міфах.
Читайте також: Русифікація через сором: як радянська система знецінювала українську ідентичність.
