14 квітня 2014: як Україна почала війну без армії — порожні склади і хаос

14 квітня 2014 року Україна офіційно розпочала Антитерористичну операцію на сході після захоплення Слов’янська бойовиками. Однак на той момент держава фактично вступила у війну без повноцінно готової армії: зі спустошеними складами, кадровим хаосом і критично ослабленою системою управління. Як країна опинилася в такому стані і чому перші місяці стали вирішальними - розбираємося детально.

За словами генерал-майора запасу Сергія Кривоноса, на початок бойових дій Збройні сили України були суттєво ослаблені через кадрову нестабільність, постійні реформи та системне виснаження ресурсів. Підрозділи роками “перетасовували”: скорочували, переводили на нові штати або реорганізовували, що негативно впливало на керованість і боєготовність.

Як Україну системно готували до знищення

Окремою критичною проблемою стало виснаження матеріальної бази. У 2012–2013 роках під виглядом утилізації було фактично знищено значні запаси боєприпасів. Крім того, ресурси, які мали зберігатися на випадок мобілізації, використовувалися для поточних потреб. У результаті на початку 2014 року склади часто просто виявлялися порожніми.

Не менш важливою стала й кадрова політика. Просування по службі нерідко залежало не від професійності, а від особистих зв’язків. Це призвело до того, що частина командирів у критичний момент не була готова брати на себе відповідальність і ухвалювати швидкі рішення.

Попри це, певні напрацювання для оборони існували ще до початку війни. Зокрема, у грудні 2013 року були підготовлені плани реагування на можливу агресію. Однак ключові етапи їх реалізації так і не були виконані, що, за словами Кривоноса, стало однією з причин втрати Криму та ускладнило ситуацію на Донбасі.

На цьому тлі навіть старт АТО відбувався в умовах дезорганізації та нестачі ресурсів. Україна фактично була буквально “з коліс” змушена відновлювати боєздатність армії вже під час бойових дій. Основний тягар перших місяців війни взяли на себе деякі підрозділи, зокрема десантні, та сили спеціального призначення, які ще з кінця січня 2014 року перебували у стані підвищеної готовності.

Як Україна була змушена вчитись захищати свою землю без досвіду, ресурсів та підтримки

Кривонос підкреслює: попри назву “Антитерористична операція”, на Донбасі від самого початку йшлося про повноцінну війну із застосуванням артилерії, бронетехніки та участю російських сил. Так звані “самоорганізовані загони” насправді отримували підтримку ззовні як матеріальну, так і організаційну.

Він також зазначає, що на початковому етапі існували шанси локалізувати конфлікт, як це вдалося зробити в окремих містах, зокрема у Харкові. Проте через слабке управління, вплив російських спецслужб і загальний стан сектору безпеки реалізувати цей сценарій у Донецьку та Луганську, на жаль, не вдалося.

Окремо військовий звертає увагу і на психологічний фактор: на старті частина українських військових просто не була готова одразу відкривати вогонь. Однак після перших втрат ця межа була швидко перейдена, і бойові дії перейшли у повноцінну фазу.

Підсумовуючи, Кривонос наголошує: незалежно від назв - АТО, ООС чи повномасштабна війна, для військових це завжди була одна і та сама боротьба. А події весни 2014 року стали прямим наслідком рішень, які роками послаблювали обороноздатність країни. Саме тоді Україна почала відновлювати армію буквально “з нуля” вже під час війни.

Нагадаємо, ЗСУ вперше за історію війни захопили позицію ворога без участі піхоти, лише за допомогою безпілотних технологій.