Майстер ФІДЕ Олександр Шиманський розповів про особливості української шахової школи та про те, як результат в одному турнірі привів його до тренерської діяльності.
Головне фото: Артем Омеля, чемпіон України 2017 Петро Голубка, Олександр Шиманський Лас-Вегас 2024.
Україна стабільно входить до ТОП-10 найсильніших шахових країн світу за середнім рейтингом своїх найкращих гравців, згідно з даними ФІДЕ. 2026 лише закріпив цей статус: 15-річна Анастасія Гнатишин стала чемпіонкою Європи серед жінок, а 17-річний Роман Дегтярьов взяв золото в чоловічому відкритому турнірі. Як куються ці перемоги та в чому секрет стійкості української шахової школи? Про це ми поговорили з майстром ФІДЕ, тренером олімпійського та професійного спорту Олександром Шиманським, який сьогодні входить до 1% найкращих шахістів США за національним рейтингом та представляє провідні українські шахові програми за кордоном.
– Олександре, українські шахісти перебувають у лідерах світових рейтингів, а національна збірна регулярно бере золото, як на командному чемпіонаті Європи 2025 року. Які, на вашу думку, ключові чинники цього успіху?
– У житті кожного шахіста є турнір, який пов'язує докупи всі минулі та майбутні успіхи. Для мене та для деяких моїх колег такою точкою відліку став Меморіал Небесної сотні 2017 року. Він був присвячений героям, які віддали життя на Майдані проти корумпованої влади Януковича. Я сам був учасником тих подій у 2013-2014 роках, підтримував батальйон ім. Коновальця під керівництвом мого близького друга Миколи Коханівського, світла йому пам'ять! Цей турнір зібрав практично всю шахову еліту країни, це було коли я вперше показав силу гри на норму гросмейстера та зіграв серію доленосних партій. Війна та боротьба загартовують характер. Українці перемагають на міжнародній арені, бо вони є воїнами. Хоча кожен із нас мріє, щоб усі війни із реального життя назавжди перенеслися виключно на 64-клітинну дошку.
Збірна України чемпіон європи з шахів 2025
– Ви згадали доленосні партії на Меморіалі-2017. Як цей турнір розкрив принципи взаємодії в українській шахівниці?
– Шахова Україна – це безперервна колаборація. На тому турнірі в одній із перших партій я обіграв Еміля Мірзоєва. До речі, 2017-го він став міжнародним майстром, а 2019-го гросмейстером. Я «впіймав» його на варіант, який у дитинстві мене змусив вивчити тренер: це була база з 1000 партій, будь-яку з них я міг показати по пам'яті, якщо тренер називав учасників. Еміль тоді тренувався у Андрія Пуніна – теоретика світового рівня, чиї дебютні розробки сьогодні навіть іноді використовує лідер збірної США Фабіано Каруана. Через кілька місяців після нашої партії я гостював у Андрія вдома у Миколаєві, спостерігав за його унікальною роботою з учнями та розвитком його YouTube-каналу. Ми всі вчимося одне в одного. Там же, 2017-го, мені поступився гросмейстер Артем Омеля – правда, він повернув борг через роки, обігравши мене на Чемпіонаті США 2024 року. Взагалі, дивно, як переплітаються долі: на турнірі у Лас-Вегасі я зустрів чемпіона України того ж таки 2017 року Петра Голубка. Це неймовірне почуття – змагатися спочатку на рідній землі, а потім грати першими дошками в іншій країні.
МГ Артем Омеля та Майстер ФІДЕ Олександр Шиманський на відкритому чемпіонаті США у Лас Вегасі
– Одним із головних критеріїв визнання тренера називають успіхи його учнів. 2026 року Анастасія Гнатишин у 15 років виграла жіночий чемпіонат Європи. Як розпочинався її шлях?
– І знову все повертається до Меморіалу Небесної сотні. На тому турнірі я здобув перемогу над гросмейстером Назаром Фірманом. У студентські роки він славився вибуховим стилем з каскадами жертв, обігруючи найкращих із найкращих. Своїми перемогами на шахівниці він здобув незаперечний авторитет, що привело його на посаду керівника шахів Львівської області та «Львівської шахової академії» (ЛША). Наша партія у 2017 році послужила імпульсом: восени того ж року Назар запросив мене викладати у філії ЛША, біля якої неподалік жила Настя та її родина. Влітку 2018 року ми проводили табір «Чарівні озера» для найобдарованіших дітей України. У тому таборі я обіграв усіх: і тренерів, і учнів. Але в партії з Настею я усвідомлено пішов на неоптимальний варіант, давши їй мінімальний шанс на перехоплення ініціативи. І вона неймовірно впевнено та чітко його реалізувала! Я всім дітям тоді розповідав, що на цьому тренувальному таборі я програв лише Насті. Можливо, що ця перемога над досвідченим майстром дала їй певну впевненість і правильну основу в майбутньому. Я дуже радий її результату в 2026 році - золото Європи не серед дівчат до 20, а серед жінок без обмеження віку. Такого не було з часів Полгар, сьогодні це рекорд Гіннеса! Не боятися титулованих суперників – це перший крок до успіху для юних талантів.
16-річна чемпіонка Європи з шахів Анастасія Гнатишин
– Як розвивалася ваша кар'єра після лідерства на тому історичному турнірі?
– Моя безпрограшна серія на Меморіалі продовжилася: я зіграв унічию з переможцем турніру IM Андрієм Грехом, здобув перемоги над міжнародними майстрами Василем Недильком, Віктором Довженком та гросмейстером Володимиром Сергєєвим. Це зробило мене лідером турніру та привернуло увагу Заслуженого тренера України Романа Хаєцького, чий вихованець, гросмейстер Микола Бортник у підсумку і виграв той Меморіал. Роман розглянув у мені сильного аналітика та методиста. Сьогодні я офіційно представляю його компанію та шахову онлайн-платформу Gambitius на найконкурентнішому ринку світу – у США. Це величезна відповідальність: просувати східноєвропейську школу системної підготовки там, де стандарти індивідуального успіху неймовірно високі.
– У США ви відомі не лише як сильний гравець, а й як сертифікований арбітр. Як вам вдається поєднувати ці ролі?
– Я судив безліч змагань: від кваліфікаційних турнірів до великих швейцарок на кшталт Palatine 2024. А у травні 2026 року виступав як арбітр на турнірі в Державному шаховому центрі Чикаго. Американська преса тоді випустила про мене статтю із кумедним пророцтвом: вони припустили, що суддя турніру може сам зустрітися віч-на-віч на дошці з переможцем вже через пару тижнів на наступному змаганні. Так і сталося! На престижному Chicago Open 2026 із призовим фондом 100 000 доларів виступала вся еліта, включаючи українського гросмейстера Віктора Матвіішена, з яким я, до речі, зіграв унічию на тому самому Меморіалі 2017 року. Я також брав участь у цьому турнірі. У фінальному раунді бліц-секції за звання переможця я боровся із міжнародним майстром Семом Шмакелем. Моя тренерська та суддівська діяльність забирає багато сил, і того разу перевага виявилася на боці професійного спортсмена – я поступився, посівши підсумкове 17-е місце, а Шмакель взяв золото. Пророцтво журналістів здійснилося на 100%.
Олександр Шиманський Віктор Матвіїшен Ігор Випханюк переможці меморіалу Богатирчука
– Поразки часто вибивають із колії. Як ви справляєтеся із невдачами?
– Через те, що я називаю стратегією інтелектуального запозичення. Програвши Сему Шмакелю, я все-таки був радий, що боровся за перемогу в такому престижному турнірі, де брало участь багато гросмейстерів, це для мене вже честь. Але проаналізувавши свою помилку в англійському початку у ключовій партії, я зрозумів важливу ідею і того ж вечора застосував її на міжнародному онлайн-турнірі «Східна арена» на платформі Lichess. Як результат – перше місце серед 1351 учасника. Це і є шахи ХХІ століття: миттєво забрати досвід суперника та конвертувати його у власну перемогу.
– Олександре, як би ви сформулювали головну місію глобального визнання українських шахів?
– Довести, що інтелект, дисципліна та ментальна стійкість здатні перемагати у будь-яких, навіть найкритичніших умовах. Мій статус майстра, робота в суддівських колегіях американських турнірів та просування програми Gambitius – це не просто особисті досягнення. Це інструменти зміцнення авторитету нашої країни на світовій арені. Ми ділимося своїм досвідом, інтегруємо наші методики в міжнародну практику і продовжуємо виховувати нові покоління талантів, для яких перемога на шахівниці може також бути доленосною у побудові успіху в їхньому власному житті.
