Попри те, що провідні космічні держави світу активно марять "зоряними війнами", поки що вони не перейшли до реального втілення своїх фантазій. Єдиний гарматний постріл у космосі був здійснений Радянським Союзом як випробувальний засіб на випадок спроби захоплення радянської космічної станції. Ніякого практичного значення цей досвід не мав і з тих пір до подібних експериментів не вдавалася жодна з космічних держав.
Що вистрелило у космосі понад пів століття тому, і чому це був постріл "у молоко", йдеться у публікації IFL Science.
Постріл здійснили дистанційно, коли на станції не було екіпажу
У період Холодної війни протистояння між Сполученими Штатами та Радянським Союзом виходило далеко за межі Землі. Обидві наддержави серйозно побоювалися не лише можливого застосування ядерної зброї, а й того, що суперник спробує отримати військову перевагу у космічному просторі. Оскільки Москва і Вашингтон активно розглядали різні сценарії ведення бойових дій на орбіті, кожна зі сторін припускала, що противник може вдатися до атак на супутники або до інших способів завадити планам суперника у космосі.
Саме в такій атмосфері напруженості радянське керівництво вирішило провести незвичайний експеримент. У січні 1975 року було організовано випробування, метою якого стало перевірити можливість використання вогнепальної зброї безпосередньо в космосі. Інформація про цей проєкт залишалася засекреченою протягом багатьох років, хоча ще тоді ходили чутки, що орбітальні станції серії "Салют" могли бути озброєні. Коли документи стали доступними, з'ясувалося, що на станції "Салют-3" встановили 23-міліметрову автоматичну гармату, створену спочатку для надзвукового бомбардувальника Ту-22, відомого в класифікації НАТО під назвою Blinder.
Єдиний відомий постріл із цієї гармати відбувся 24 січня 1975 року - вже після того, як екіпаж залишив станцію та повернувся на Землю. Випробування здійснювали дистанційно. На думку багатьох дослідників, така зброя навряд чи могла стати ефективним засобом ведення космічної війни. Найімовірніше, її призначенням був не напад на супутники, а захист орбітальної станції від потенційної спроби фізичного захоплення або проникнення стороннього екіпажу.
Для полювання за супутниками така зброя не підходила, а брати радянську станцію "на абордаж" ніхто не мав наміру
Згідно з радянськими джерелами, гармату закріпили на зовнішній поверхні станції саме як оборонний засіб. Її заявлена дальність ураження оцінювалася приблизно від 500 до 3000 метрів, однак через особливості конструкції та наведення вона практично не підходила для боротьби із супутниками. Натомість теоретично могла використовуватися проти космічного апарата, який наблизився до станції для стикування або спроби захоплення. Саме такого висновку дійшли автори низки наукових досліджень, присвячених цьому експерименту.
Створення подібної системи виявилося непростим інженерним завданням. Однією з головних проблем стало те, що гармата була жорстко закріплена й не мала механізму повороту. Через це для наведення на ціль необхідно було змінювати орієнтацію всієї орбітальної станції, що робило процес прицілювання повільним і малопридатним для швидкого реагування.
Не менш серйозною перешкодою стала віддача під час пострілу. У безповітряному просторі імпульс від роботи гармати міг помітно змінити положення або траєкторію багатотонного космічного апарата. Щоб компенсувати цей ефект, оператори на Землі одночасно використовували двигуни орієнтації станції. Попри це, постріл усе одно викликав відчутну дестабілізацію 20-тонного комплексу.
Попри всі технічні труднощі, випробування вважається успішним. Наскільки відомо на сьогодні, цей випадок залишається єдиним підтвердженим прикладом застосування артилерійської зброї в космосі. У майбутньому людство теоретично може знову повернутися до ідеї озброєння космічних апаратів, однак досвід радянського експерименту продемонстрував, що реалізація подібних проєктів пов'язана з численними технічними обмеженнями й потребує зовсім інших інженерних рішень.
Нагадаємо, у розпорядженні NASA є знімки, які свідчать про існування позаземного життя.
