Вони вперше зустрілися в укритті під час повітряної тривоги. Один проходив реабілітацію після поранення, двоє інших повернулися з російського полону. Тоді це була випадковість, яка згодом переросла у спільну справу - ветеранську швейну фабрику "Волоцюга", що не лише виробляє одяг, а й зберігає пам’ять про полон і війну. Про це розповідає видання #ШОТАМ.
Після початку повномасштабного вторгнення один із засновників, Максим Захарченко, у 17 років допоміг родині виїхати за кордон, а згодом із повноліттям повернувся в Україну і пішов до війська. Він служив у штурмових підрозділах, брав участь у боях під Бахмутом і на контрнаступі в районі Кліщіївки, де отримав серйозне поранення. Після лікування його списали зі служби.
Саме під час реабілітації у медзакладі "Лісова поляна" і сталася та сама зустріч. Під час чергової тривоги всі спустилися в укриття - і там троє ветеранів упізнали одне в одному "своїх". Так почалася їхня дружба, а згодом і спільний бізнес.
Двоє з них пройшли через російський полон. Прикордонник Руслан обороняв Маріуполь, а Олександр пішов ще з двома побратимами у бій проти 60 росіян. В живих з трьох він залишився один. У неволі вони провели кілька років і працювали на швейному виробництві, де набули професійних навичок.
"Протягом трьох років вони шили одяг у російській тюрмі. У полоні набралися досвіду й тепер можуть шити все - від штанів, кросівок, кепок - і до кітелів, хоча до полону ніколи цим не займалися.Їм відбивали руки і змушували знову перешивати. От уявіть, як ви будете шити, якщо тебе за нерівний шов забивають до півсмерті? Після цього наші хлопці шиють, як боги. ", - розповідає Максим.
Після звільнення ці знання стали основою для нової справи. Так виникла ідея створити власну швейну фабрику. Назву обрали символічну - "Волоцюга", як відображення простоти, побратимства та спільного досвіду людей, які пройшли війну, спорт і реабілітацію.
Починали буквально з нуля: орендували приміщення в Києві, власними силами облаштували цех, закупили обладнання і самостійно запускали виробництво.
"Усе починалося з нуля. Ми своїми силами відкрили цех: знайшли приміщення в Києві, купили машинки, зробили ремонт, щоб людям було комфортно працювати - ми ж не свині. Самі обирали техніку, самі все заносили", - ділиться Максим.
Помилки на старті були неминучими - вироби перешивали і переробляли, але поступово команда набувала досвіду.
Сьогодні на фабриці працюють як ветерани, так і цивільні працівники, адже не всі колишні військові мають навички шиття. Виробництво вже отримує перші партнерства та великі замовлення, а також готує колаборації з відомими брендами.
Окрім бізнесу, команда ставить перед собою й іншу мету - розповідати суспільству про досвід полону та війну. Через власні історії вони намагаються зберігати пам’ять про Маріуполь, бої та пережите, щоб це не зникло з суспільної свідомості.
"Коли людина бачитиме наш одяг, то усвідомлюватиме, якими зусиллями він зроблений. Наша мрія — щоб завдяки ньому пам’ятали про цінність свободи".
Для засновників "Волоцюги" ця справа - не лише про виробництво одягу. Це про людей, які пройшли війну, втрати, полон і реабілітацію, але зуміли залишитися разом і побудувати нову точку опори.
"Найцінніше - це те, що ми є одне в одного. У нас майже нікого немає: хлопці з Маріуполя, тому їхні близькі не з ними, а мої рідні - за кордоном. Ми - сім’я, інакше це не назвеш. Це як братерство після війни, і я в них упевнений навіть більше, ніж у собі", - резюмує Максим.
Раніше ми писали: В Україні формується безпрецедентна за масштабом спільнота ветеранів - і вже найближчими роками вона може стати однією з ключових соціальних та економічних сил держави. Залужний спрогнозував кількість ветеранів в Україні після війни.
