Дискусії навколо майбутнього української армії тривають як всередині країни, так і на міжнародному рівні. Ще б пак, Україна на початку повномасштабного вторгнення вистояла саме завдяки оперативному резерву ЗСУ чисельністю понад 100 тисяч осіб. А тепер російський диктатор Володимир Путін вимагає обмежити українську армію, тоді як Росія за два роки може виростити військо до 3-4 мільйонів через величезний людський ресурс. Про все це поміркував відомий військовий аналітик.
Так, про "скелети в ЗСУ" в інтервʼю Today.ua розповів оглядач і військовий аналітик Богдан Мирошников. Розмова з ним дає тверезий і водночас тривожний погляд на ключові виклики армії у війні виснаження.
У новому інтерв’ю Богдан Мирошников порушив питання, про які в армії воліють говорити пошепки - від чисельності ЗСУ до провалів у мобілізації та реальних причин проривів на фронті. Він зрозуміло пояснив, що насправді стоїть за гучними політичними заявами та чому корпусна реформа буксує. Дана розмова відкрила те, що зазвичай залишається за "закритими дверима".
Військовий оглядач Богдан Мирошников зазначає, що Росія на фронті просувається "темпами равлика", однак Кремль має ресурс для довгих виснажливих дій. Україна ж обмежена людським потенціалом і залежить від якості управління, наявності техніки та підтримки союзників.
За словами Мирошникова, війна зараз перетворилася на марафон, у якому важливі логістика, людський ресурс, швидкість ухвалення рішень і чесне усвідомлення проблем. І саме ці фактори сьогодні визначають майбутнє Збройних сил України - і країни в цілому.
Брак піхоти та провалена мобілізація
Одна з найбільших загроз на фронті - катастрофічна нестача піхоти. За словами експерта, мобілізація працює нестабільно, а сотні тисяч людей досі перебувають у статусі "СЗЧ" (самовільне залишення частини).
Проблема, кажуть військові, у тому, що Україна - демократична держава. Будь-яка історія про зловживання ТЦК миттєво поширюється в соцмережах. У Росії ж люди зникають у військкоматах без зайвих запитань - і суспільство ніколи про це не дізнається.
Це створює контраст: там система мобілізації жорстка й примусова, а в Україні тримається на праві, свободах і прозорості - з усіма наслідками.
Корпус чи дивізія: чому Україна обрала спірну, але вимушену модель
На тлі критики, зокрема від військового аналітика Тараса Чмута, щодо переходу на корпусну систему командування, фахівці наполягають: це був фактично єдиний робочий варіант.
Перехід на дивізії вимагав би створення близько 80 дивізій - і, відповідно, в чотири рази більшої кількості штабів та досвідчених офіцерів, а їх в Україні бракує з перших днів війни.
"Дефіцит освічених, досвідчених і адекватних офіцерів - колосальний", - визнають військові.
До того ж дивізійна система лише продовжила б існування тимчасових структур на кшталт ОТУВів та ОСУВів, які були потрібні у перший рік війни, але втратили актуальність.
Корпусна модель була логічним рішенням - але поки що залишається незавершеною. Більшість корпусів зараз розкидані по всій лінії фронту і не займають визначені смуги відповідальності повністю. Для того, щоб система запрацювала, потрібні ротації, які дуже важко проводити під час активного наступу противника.
Криза довіри та "замовчування реальності"
Багато суперечок викликають заяви нардепки Мар’яни Безуглої про те, що Генштаб приховує проблеми.
Фахівці визнають: частка правди у цьому є, адже випадки викривлення інформації трапляються на рівні деяких командирів батальйонів, бригад і корпусів.
Водночас на нижчому рівні - командирів рот - ситуація інша. Вони точно не приховують втрат чи стану позицій, бо це загрожує їхнім же суміжним підрозділам і всій обороні.
Тактика "просочування": чому вона працює і де головна проблема
Американський аналітик Майкл Кофман описав важливий момент: російські підрозділи все активніше використовують тактику малих мобільних груп, які просочуються в проміжках між позиціями.
Військові пояснюють: проблема не в тому, що ділянки оборони пусті - а в браку засобів спостереження, насамперед дронів.
Росіяни просуваються під прикриттям поганої погоди: туману, снігу, зливи. Вони можуть проходити кілька кілометрів навіть 3-4 дні, рухаючись малими групами та ховаючись у лісосмугах чи балках.
Українська сторона теж застосовує подібні тактики - саме так наші штурмові групи заходили у Покровськ. Але масштабувати контроль не дозволяє нестача персоналу і технічних засобів. Через затримки у передачі інформації рішення приймаються не миттєво, і за цей час ворог може завести в прорив уже два взводи піхоти та підготувати засідки.
