Анна Аптікеєва — одна з найсильніших українських дизайнерок у сфері штучного інтелекту, яка сьогодні працює в самому серці Кремнієвої долини. Розпочавши кар’єру в Україні, вона змогла потрапити у світ високих технологій і стала Senior Designer у компанії Tavus (Сан-Франциско) — стартапі, що формує нову парадигму інтерфейсів на основі генеративного AI. Її робота перетворює найскладніші алгоритми на зрозумілий і «людяний» досвід, що безпосередньо впливає на зростання бізнесу. Від платформ для розробників до живих відеоінтерфейсів — продукти, створені за її участі, доводять: штучний інтелект може бути партнером, а не просто інструментом.
Анно, ви починали кар’єру дизайнерки в Україні, а сьогодні працюєте в Кремнієвій долині над одними з найінноваційніших AI-продуктів. Розкажіть про ваш шлях у generative AI і про те, чим вас привабила саме ця сфера.
Мій перший досвід роботи з AI був у 2023 році в проєкті GT Protocol. Це була криптоплатформа з чат-асистентом, який допомагав користувачам орієнтуватися у трейдингу, наприклад, давав поради чи автоматизував угоди. Для мене це був перший крок у бік AI-дизайну, і я побачила, що штучний інтелект може радикально змінювати звичні сценарії взаємодії.
Переїхавши в Кремнієву долину, я почала працювати у стартапі Tavus, і саме там я відчула справжній вау-ефект. Спершу ми створювали репліки — цифрові копії людини. Користувач записував коротке відео з текстом і згодою, а система на основі цього формувала його цифрову копію (як він виглядає і звучить). Далі він міг просто написати текст і перетворити його на нове відео, де говорив ці слова вже його голос.
Згодом ми перейшли до створення цілих персон, які включали не лише репліку (зовнішність і голос), але й knowledge base — тобто її «особистість», стиль спілкування, завантажені дані та обрану LLM-систему. Таким чином у користувача з’явилася можливість створити не просто копію, а повноцінного цифрового співрозмовника.
Наступним кроком став Conversational Video Interface. Це вже був не генератор окремих відео, а повноцінний формат спілкування, схожий на відеодзвінок через FaceTime чи Zoom. Користувач підключався й вів діалог у відеоформаті з цією персоною, яка відповідала йому в реальному часі. Для мене це стало підтвердженням, що генеративний AI — це нова парадигма інтерфейсів. Ми більше не обмежені кнопками чи текстовим чатом: тепер взаємодія може виглядати як живе відеоспілкування, але з штучним інтелектом.
І ще у нас був класний проєкт Santa Demo, де я розробила інтерфейс і флоу для створення святкових відео з AI-Сантою. Він дозволив залучити понад 10 тисяч лідів, хоча ми взагалі не розраховували на подібний результат.
Особисто мене ця сфера приваблює тим, що вона стоїть на перетині технологій, психології та дизайну. Я завжди цікавилася тим, як люди спілкуються і вибудовують довіру. А в AI-продуктах я можу поєднувати цей інтерес із практикою та створювати не просто інструменти, а партнерів, які допомагають користувачам. Це й є моя головна мотивація в цій сфері.
Тобто виходить, що у Tavus було кілька сервісів, для яких ви з нуля проєктували інтерфейси? Які головні виклики стояли перед вами як дизайнеркою при роботі з настільки новою й складною технологією?
У Tavus я працювала над developer platform (платформа для розробників) — це була платформа для інженерів і компаній, які хотіли вбудувати нашу технологію генеративних відео у свої продукти. Через неї можна було підключатися до API, створювати та керувати своїми репліками, а також збирати персони. На базі цієї платформи будувалися, зокрема, такі сценарії, як Conversational Video Interface у форматі живого відеодзвінка.
Один із головних викликів для мене полягав у тому, що не існувало жодних чітких UX-патернів для таких сценаріїв. Потрібно було вигадати, як пояснити весь процес: від запису consent-відео та генерації першої репліки до того, як розробник чи компанія можуть використати API, щоб вбудувати цю репліку у свій сервіс.
Ще один виклик був у тому, що ми працювали одразу з двома рівнями користувачів. Для розробників важливими були API-ключі, інтеграції та документація, тобто інтерфейс мав бути гнучким і професійним. А для кінцевого користувача, який записує свою копію, ключовим було довіра і прозорість. Наприклад, потрібно було пояснювати, навіщо потрібен consent (відеозгода), як дані використовуються, як вони захищені, які в нього є права. Це вимагало дуже чітких кроків, пояснень і статусів, щоб зняти тривожність і дати відчуття контролю.
У підсумку моє завдання було в тому, щоб поєднати, з одного боку, найскладніші технології (генерація відео, робота LLM, knowledge base і API-інтеграції), а з іншого — простий і зрозумілий досвід, який однаково доступний і інженеру, і людині, що вперше стикається з цією технологією.
Ви згадали проєкт Santa Demo — я правильно розумію, що спочатку він планувався як іміджевий, а в результаті приніс великі бізнес-результати? Розкажіть детальніше, завдяки чому ви отримали такий результат і як загалом проєктували сценарії взаємодії з користувачем.
Так, спочатку Santa Demo задумувався як маркетинговий проєкт зі святковим меседжем, де користувачі могли поспілкуватися з цифровим Сантою. Але дуже швидко стало зрозуміло, що він працює набагато ширше. Люди не просто пробували демо самі, а й активно ділилися ним серед друзів чи у соцмережах. У результаті ми отримали тисячі лідів і потужний вірусний ефект.
Ключ був у тому, що ми дуже ретельно продумали сценарії взаємодії. Ми зробили Санту не просто «аватаром», а персонажем із роллю: він ставив дружні запитання, формував «вердикт», додавав елемент гри. З’явилися легкі гейміфікаційні механіки, зокрема прогрес-бар, підказки для тем, кастомні екрани на кшталт «Санта готує подарунки, повернеться завтра». Усе це знімало напругу, робило досвід емоційно безпечним і водночас незабутнім.
Результат виявився сильнішим, ніж ми очікували, і Santa Demo став не лише іміджевою кампанією, а й драйвером зростання інтересу до продукту.
Я знаю, що дизайн вашого першого проєкту GT Protocol ринок відзначав за зручність і доступність. Можете розповісти, який підхід ви використовували, щоб зробити складні технології дружніми для користувача, і який ефект це мало для проєкту?
Так, GT Protocol — це якраз історія про те, як із дуже складної технології можна зробити дружній продукт. Там була крипта, DeFi, трейдинг — усе те, що зазвичай відлякує новачків. Ми пішли від простого: створили чат-асистента, щоб людина могла буквально спитати «куди краще інвестувати» чи «як підключитися до протоколу» й отримати зрозумілу відповідь, а не купу таблиць.
Я намагалася максимально прибрати перевантаження інформацією завдяки додаванню покрокових дій, простих підказок і статусів про те, що відбувається зараз. Плюс прозорість дозволяла завжди бачити, яка транзакція виконується і що саме станеться.
У результаті продукт стали відзначати за доступність, люди писали, що нарешті крипта виглядає як звичайний застосунок. І найцінніше — його почали використовувати не лише профі, а й ті, хто раніше навіть боявся заходити в DeFi.
Чи був у вашій кар’єрі випадок, коли дизайн не спрацював так, як ви очікували? Це якось змінило ваш підхід до продуктів?
Так, звичайно, такі випадки були. Наприклад, коли ми лише запускали перше демо Conversational Video Interface у Tavus. Технічно все працювало правильно, але ми зробили занадто мінімалістичний інтерфейс з яскравим фоном, кнопкою «Старт» і мінімумом пояснень.
Ми думали, що користувачам буде все інтуїтивно зрозуміло. А на практиці вони почали плутатися, і багато хто запитував: «це запис?» чи «мене зараз хтось бачить?». Замість вау-ефекту виникала тривога.
Цей досвід мене багато чому навчив. Я зрозуміла, що в продуктах з AI важлива не лише функціональність, а й емоційна безпека. Відтоді я завжди приділяю більше уваги онбордингу, підказкам і контексту, щоб людина розуміла, що відбувається, і почувалася в безпеці.
У результаті ми переробили демо: додали вступний екран, пояснення, статуси — і це одразу змінило реакцію. Користувачі почали проходити сценарій до кінця, і демо стало успішним.
У технологічних стартапах традиційно фокусуються на технології чи алгоритмі як на ядрі продукту. Але у випадку Tavus саме дизайн допоміг користувачам швидше почати використовувати продукт. Чи можна одразу розрахувати вплив на бізнес-метрики, працюючи над інтерфейсом? І як для вас співвідносяться ці два рівні — людиноцентричний UX і стратегічне зростання компанії?
У стартапах часто справді фокус робиться на технології. І взагалі-то в Tavus спочатку теж так було: синхронізація голосу й робота з LLM. Але саме дизайн став тим містком, який дозволив людям швидко спробувати продукт. Наприклад, у тому ж Santa Demo чи в перших версіях CVI користувачі залишалися лише тоді, коли ми прибирали страхи й робили процес простим і зрозумілим.
Чи можна заздалегідь розрахувати вплив на метрики? На 100% — ні, тому що UX завжди тестується в реальності. Але є непрямі сигнали: якщо людина без пояснень розуміє, куди натиснути, якщо вона не боїться завершити сценарій — отже, конверсія буде вищою. І це підтверджується цифрами: після редизайнів у нас зростала завершеність сесій і знижувалося навантаження на підтримку.
Для мене UX і стратегічне зростання компанії нерозривні. Адже людиноцентричний дизайн — це не «про красу», а про те, як швидко користувач отримує цінність і чи готовий він повернутися. І чим швидше він доходить до цього вау-ефекту, тим швидше зростають і метрики компанії.
Багато українських спеціалістів мріють про роботу в Кремнієвій долині. Яку пораду ви могли б дати дизайнерам, які хочуть потрапити туди? На що варто робити наголос — технічні навички, креативність, уміння «продавати» цінність дизайну?
Я думаю, що для Кремнієвої долини важлива не якась одна навичка, а їх поєднання. Звісно, технічна база у дизайнера має бути, зокрема вміння працювати з інструментами, прототипами тощо. Але часто цього замало. Тут дуже цінують уміння мислити широко й креативно: не просто намалювати екран, а запропонувати новий підхід до проблеми, особливо якщо йдеться про AI чи інші нові технології.
І ще один момент, без якого складно, — це уміння донести цінність дизайну. У стартапах навколо всі говорять про алгоритми й моделі, і якщо дизайнер не вміє пояснити, як інтерфейс безпосередньо впливає на метрики й зростання бізнесу, його робота може загубитися.
Тому моя порада: розвивати технічні навички як основу, креативність як спосіб виділитися й навчитися «продавати» цінність дизайну так, щоб команда бачила у вас не просто виконавця, а спеціаліста з розвитку продукту.
І нарешті, яким ви бачите майбутнє UX/UI у generative AI? Чи можна говорити про тренд на «людяний ШІ», де саме дизайн стане головним містком між складною технологією та звичайним користувачем?
Так, я справді думаю, що тренд іде до «людяного ШІ». І тут саме дизайн стає вирішальним містком. Тому що сама технологія стає дедалі складнішою: з великими моделями, мультимодальними системами, генерацією відео й голосу. Але для людини це має відчуватися просто й зрозуміло, майже як звичайне спілкування.
Думаю, головні виклики тут — непередбачуваність ШІ, страх користувача зробити помилку, відсутність довіри. Дизайнер у таких проєктах працює не лише над кнопками й екранами, а фактично будує «перший діалог» між людиною та системою. Це і про пояснюваність, і про зниження тривожності, і про те, щоб кожна дрібниця в інтерфейсі говорила: «все гаразд, ти розумієш, що відбувається».
Тому для мене UX у AI — це вже не просто про юзабіліті, а про відповідальність. Якщо дизайн правильно вибудований, людина відчуває довіру й контроль, і тоді продукт отримує шанс стати справді корисним.
