Лише 6% зупинок громадського транспорту в Україні можна назвати безбар’єрними. Про це повідомили у Міністерстві розвитку громад і територій України за результатами масштабного моніторингу, який провели у 23 областях та Києві. Обстеження охопило різні види транспорту й ключові об’єкти інфраструктури від автобусів і тролейбусів до вокзалів та станцій метро.
Йдеться не просто про цифри у звіті. За ними щоденний досвід тисяч людей: батьків із дитячими візками, людей старшого віку, поранених військових, осіб з інвалідністю. Моніторинг оцінював не формальну наявність табличок чи кнопок виклику, а реальну можливість скористатися транспортом без сторонньої допомоги. Чи можна заїхати пандусом? Чи є низька підлога? Чи працює звукове та текстове інформування? Чи безпечно пересуватися салоном?
Найкращі результати показали тролейбуси. У Києві, а також у Полтавській, Миколаївській, Львівській, Волинській та Івано-Франківській областях рівень їхньої доступності сягає майже 100%. Це результат поступового оновлення автопарків: більшість сучасних тролейбусів мають низьку підлогу, відкидні пандуси та системи аудіоінформування для людей із порушенням зору.
Міські автобуси також поступово стають доступнішими, однак ситуація суттєво погіршується, якщо йдеться про приміські та міжміські маршрути. Саме вони залишаються однією з найбільших проблем: лише незначна частина транспорту там обладнана пандусами або інформаційними системами. Для багатьох людей поїздка за межі міста перетворюється на складне випробування.
Трамваї, своєю чергою, значно відстають. Лише третина вагонів пристосована для маломобільних пасажирів. Причиною є застарілий парк, який оновлюється повільно. У багатьох містах і досі курсують вагони зі сходами та вузькими проходами, що фактично унеможливлює самостійний доступ.
Залізниця поступово додає спеціалізовані вагони, однак їхня кількість поки що обмежена. У метрополітені ситуація виглядає дещо краще: вагони загалом є фізично та інформаційно доступними. Проте лише 3% станцій метро мають повноцінний безбар’єрний доступ із ліфтами або входами без сходів. Для більшості станцій це залишається серйозним викликом.
Окрема проблема – це інфраструктура. Зупинки громадського транспорту продемонстрували один із найгірших показників: лише 6% відповідають вимогам безбар’єрності. У сільській місцевості ситуація ще складніша: там інколи зупинок узагалі немає. Старі платформи, відсутність понижених бордюрів, нерівне покриття – все це робить користування транспортом небезпечним або неможливим для людей з фізичними обмеженнями.
Лише 8,1% залізничних вокзалів та станцій відповідають нормам. Натомість 14,9% автостанцій та автовокзалів є безбар’єрними. Найвищі показники демонструють автозаправні комплекси, які впроваджують сучасні стандарти сервісу та доступності.
Результати моніторингу показують: попри окремі позитивні зміни, системного прориву поки що немає. Безбар’єрність - це не лише про комфорт, а й про рівний доступ до освіти, роботи, медицини та соціального життя. І поки більшість інфраструктури залишається недоступною, тисячі людей щодня стикаються з обмеженнями, яких можна було б уникнути.
Нагадаємо, 33-річна інженерка Міхаела Бентхаус з Німеччини стала першою людиною з інвалідністю, яка здійснила суборбітальний політ.
