Сабухі Новзуров – професійний фотограф і відеограф, працює в жанрах портрет, подійна зйомка і фуд-зйомка.
Якби ви сьогодні відкрили папку зі своїми професійними портретами п'ятирічної давнини, швидше за все, відчули б здивованість замість захоплення. Надмірно відретушована шкіра, неприродньо білосніжна усмішка, штучне омолодження через фільтри, кричущі фони — все це було обов'язковими компонентами тогочасних фотосесій. Сучасна ж людина обирає для соцмереж і резюме зовсім інші знімки: живі, з природними текстурами обличчя, щирими емоціями та м'яким світлом. В ЗМІ і на виставках ми бачимо як ніколи живі портрети і для самих себе обираємо фотографів, здатних зафіксувати щиру емоцію в моменті.
Коли і як саме чесність стала пріоритетом у портретній зйомці? Як сучасному фотографу-портретисту знайти свій почерк? Сабухі Новзуров, фотограф і відеограф, розповідає про свій шлях у портретному фотографуванні, технічні аспекти сучасного портрета і пошук власного стилю.
Початок змін і роль фотографа
Сабухі прийшов у портретну зйомку у 2013 році, коли мода на портрет вимагала майже голлівудської причесаності у знімках. Від фотографа не вимагалося нічого більшого, ніж натискання кнопок на апаратурі і базових знань фоторедакторів.
“Всі пам'ятають цей період – у більшості є професійні фотографії з тих часів, і ви, скоріш за все, не хочете переглядати їх знову. Здається навіть, що на тих знімках не ваше обличчя і не ваша посмішка, все штучне. Я вважаю, цей період стався через те, що роль фотографа зводилася до оператора машини – фотоапарата. Ми були технічними виконавцями, і лише одиниці мали сучасне обладнання, вміли ставити пози і знаходити контакт з моделлю”, – говорить Сабухі.
Стрімкий розвиток Інтернету вплинув на зміну ставлення клієнтів і професіоналів галузі до фотографії. Розповсюдження сучасних професій, таких як програмування, дизайн, маркетинг, створило потребу в бізнес-портретах для резюме, а зростаюча популярність соцмереж створила попит на живі знімки – емоційні, справжні.
“Флагманські моделі фотоапаратів, на мою думку, також значно вплинули на зміну парадигми, – додає Сабухі. – У 2018 році я придбав камеру нового покоління Sony α7 III – одразу, як вона з'явилася у продажі. Це був переворот: повнокадрова бездзеркальна камера з фокусуванням у напрямку погляду, цифровим видошукачем та іншими інноваційними функціями. Робота з нею стала простішою, я зміг менше думати про технічні обмеження і більше — про людину в кадрі. І старі тренди на зйомку поступово відходили у минуле”.
Як фотопортрет став живим
Сабухі Новзуров відзначає й інші аспекти сучасного портретного зображення людини: переносне світло, пост-обробка, мінімалізм у зйомці та чесність замість театральних емоцій.
“У кожного професійного фотографа в арсеналі є переносні LED-панелі і компактні світильники, що дозволяють створити потрібне світло всюди, де це потрібно: офіси, квартири, відкриті локації, – коментує він. – Потужні комп'ютери, що дозволяють встановлювати Lightroom i Capture One і швидко опрацьовувати багато знімків за раз, стають дешевшими, а значить – доступнішими”.
Фотограф виділяє зміни й в самій філософії портретного кадра:
“Клієнти більше не хочуть напускних емоцій на портретах, часто навіть відмовляються від класичного позування. Є запит на зйомку “в моменті”, щоб погляд і посмішка були справжніми”.
Розвиток стилю і перші портрети
Власний стиль Сабухі, як не дивно, вибудовувався на вулицях ще незнайомого для нього Києва, куди він переїхав у 2013 році і привіз з собою багате портфоліо. Перший серйозний проєкт знайшов його майже одразу.
“У 2014 році я отримав замовлення від однієї державної організації, яка підтримувала жінок, що мріяли розпочати власний бізнес, але стикалися з життєвими труднощами, – згадує фотограф. – Завдання було дуже нестандартним. Потрібно було знайти на вулицях Києва жінок, в обличчях яких читалися б різні емоції – біль, втома, надія, сумніви”.
Фотограф зібрав невелику команду і кілька днів поспіль ходив містом, розмовляв з перехожими, пояснював свою місію, просив дозволу зробити фото. “Багато людей у цю мить відкривалися нам, ділилися своїми історіями, вперше дозволяли собі фотографуватися такими, якими вони є в цю мить. Кожна жінка мала свою унікальну долю, свій неповторний світ всередині, і я мав показати його – в складках повік, в поставі, в погляді”, – додає Сабухі.
Готові фото були представлені на великому заході The Ukrainian Chamber of Commerce and Industry. Понад 300 гостей побачили роботи Сабухі, включаючи представників із США і посадових осіб з організації USAID.
"Головне, чому навчив мене досвід вуличного фотографування, – чуттєва взаємодія з моделлю така ж важлива, як і якість техніки, – коментує Новзуров. – Після цього зворушливого досвіду, коли мені писали, дякували за мою роботу, я навіть пройшов курси з психології, щоб точніше бачити мікрореакції на обличчі моделі, допомагати їй розслабитися, щоб знайти емоцію, що стане серцем портрета".
Фотографія як документ епохи та акт людяності
Портретна фотографія у цифрову епоху пережила гуманістичну революцію. Від холодної фіксації зовнішності ми прийшли до теплої взаємодії двох людей, де одна довіряє, а інша вміє зберегти цю довіру в кадрі. Парадоксально, але саме технології дозволили фотографії стати більш людяною. Вони звільнили фотографа від ролі оператора машини та дали йому можливість бути творцем і дослідником людської душі, хронікером емоцій.
Рівень володіння камерою, відзначає експерт, – всього лише необхідна база, а не визначальний критерій фотомитця.
“Спочатку треба вчитися побачити за моделлю людину, чий внутрішній світ настільки ж складний, як і власне ваш, – підсумовує Сабухі. – З цього розуміння виникає цілісне уявлення про головну ціль фотографії. Портрет – документ життя, акт людяності, безмовний свідок довіри між людиною і тим, кому вона довірилася – фотографом”.
