1 червня 2022 року в Україні відчувалося по-особливому: це був перший День захисту дітей після початку повномасштабної війни. Саме поєднання цих слів у XXI столітті звучить дико і неправдоподібно: дитяче свято під бомбами і ракетами в центрі європейського континенту. Саме в такі дні особливо гостро відчуваєш, наскільки крихке «щасливе дитинство», наскільки воно залежить не від дати в календарі, а від зусиль дорослих, які розуміють: навіть в таких жахливих умовах дітям необхідно посміхатися.
Харків, друге місто країни, науковий, культурний та промисловий центр європейського значення, з перших днів війни став прифронтовим. До нього з люттю кидається ворог, так що багато населених пунктів Харківської області в перші ж дні вторгнення опинилися в окупації, а будинки та вулиці самого міста обстрілювались не лише ракетами, а й далекобійною артилерією. І от в таких умовах команда ентузіастів під керівництвом досвідченого театрального діяча та спеціаліста з організації масових заходів для дітей Олексія Бондарева вирішила провести серію виїзних свят, присвячених Дню захисту дітей з роздачею подарунків, переданих міжнародною благодійною організацією World Central Kitchen. У цих коробках були не лише солодощі, ігри та продукти харчування, але й гучний сигнал: світ пам’ятає про дітей України.
О 6 ранку команда волонтерів зібралася біля складів, де формувалися подарункові комплекти, що включали продуктові набори, солодощі та дитячі іграшки. Під звуки вибухів, які стали в місті фоном – страшною, але вже звичною акустикою життя, люди перемовлялися коротко, по суті: що взяти, як запакувати, як розподілити. Маршрут був продуманий заздалегідь, але в реаліях війни не було жодної впевненості в тому, що все піде за планом. А в плани входила робота і в місті, і в області – в місцях, де зовсім недавно точилися запеклі бої з російськими військами. В таких умовах слово «свято» вимагало іншої логіки: не великої сцени, яскравих декорацій і ідеального сценарію, а вміння швидко створювати острівці безпеки, радості і гри там, де цього чекають.
Точки вибирали прості та зрозумілі: парки, сквери, дитячі майданчики - місця, куди батьки готові привести дитину, з урахуванням розумності і допустимості ризику. Програма повинна була утримувати учасників будь-якого віку за будь-якої їх кількості. У команди була музична апаратура, реквізит для ігор, призи, набори солодощів і іграшок. Але головним інструментом залишалася імпровізація: ніколи не можна було знати заздалегідь, скільки сімей ризикне прийти, як довго буде тихо, і чи не зірве сирена щойно розпочате свято.
На кожному заході повторювалося одне й те ж саме: діти приходили настороженими. У багатьох із них - доросла уважність до сторонніх звуків, звичка шукати очима батьків, прагнення триматися ближче до виходу. Радість на війні не «вмикалася» за командою. Її доводилося повертати обережно, крок за кроком - через зрозумілі правила гри, через відчуття, що дорослі поруч і контролюють ситуацію, через прості слова, які не обіцяють неможливого, але дають опору: «ти зараз у безпеці», «ти не один», «тобі можна веселитися».
Поїздка в Харківську область, особливо в щойно звільнені з окупації населені пункти, стала найскладнішою частиною програми. Команду супроводжували військові – адже хто знає, що може статися на війні! Розбиті будинки, спалена техніка і пусті вулиці створювали ефект вимерлого простору. І тим пронизливіше було враження, коли після увімкнення музики з воріт, під’їздів і дворів починали виходити діти разом з батьками. Не тому, що раптом стало не страшно, а тому що їм, як і всім людям Землі, хотілося хоч трохи свята і спокійного, невійськового життя.
Багаторічний досвід Олексія Бондарева в організації дитячих заходів проявився цього разу не стільки в умінні створювати яскраве барвисте шоу, а в професійній точності: як швидко зібрати групу, як переключити увагу, чим зайняти тих, хто відсторонений і сумний, як не спровокувати зайву тривожність. Не тільки розвеселити, але й не травмувати – підібрати потрібні слова, які допоможуть дитині пережити те, що відбувається, і хоч трохи відчути свято. Це тонка робота: утримати легкість, не обезцінюючи страх, дати гру, не прикидаючись, що навколо немає жахливої війни.
Команді вдалося повернути дітям право на хвилини дитинства. І, можливо, найбільшою нагородою Олексію Бондареву та його колегам буде те, що у дітей, які дорослішають під сиренами, завдяки їх зусиллям залишиться хоча б короткий спогад: дорослі намагалися, дорослі не здалися, дорослі зуміли принести світло навіть туди, де його майже не залишилося.
