Світові освітні системи переживають трансформацію. Якщо ще десять років тому роботодавці шукали спеціалістів в першу чергу зі знанням іноземної мови, то сьогодні вимоги змінилися. Тепер окрім відмінного знання іноземної мови додатково акцентується увага на тому, чи може людина працювати в команді, критично мислити, презентувати ідеї та швидко адаптуватися до нових завдань. Українські школи, проте, переважно використовують методи, які були актуальними два десятиліття тому.
Старший читель Ірина Бойчук переконана, що викладання іноземних мов має змінитися, інакше ми готуватимемо випускників до світу, якого вже немає. Вона пропонує перейти від механічного заучування до формату проєктної діяльності, яка формує не тільки мовні, а й життєві компетентності.
Що не працює в класичному підході?
У більшості українських шкіл англійська досі викладається за старою схемою: учні вивчають часи дієслів, виконують письмові вправи, перекладають речення з української на англійську і назад. Контроль знань відбувається через тестування: вставити правильну форму дієслова, обрати потрібний прийменник, скласти речення за зразком.
Проблема цього методу в тому, що він готує учнів до іспитів, але при цьому не дає ніякого реального досвіду спілкування англійською. Навіть ті випускники, які бездоганно знають всі правила узгодження часів, часто губляться коли потрібно провести презентацію англійською перед аудиторією або написати діловий лист іноземному партнеру.
За спостереженнями Бойчук, лише третина випускників здатна вільно спілкуватися англійською після одинадцяти років шкільного навчання. Решта знає правила, але не вміє їх застосовувати на практиці.
Освітні дослідники британських і нідерландських шкіл відзначають ефективність поєднання проєктної діяльності та storytelling — саме тієї моделі, яку Ірина Бойчук адаптувала для українських учнів.
Для Ірини Бойчук важливо змінити саму структуру уроку. У традиційній моделі вчитель контролює кожен крок: що сказати, як відповісти, коли виправити помилку. У її підході роль учителя інша і її суть в тому, щоб не керувати мовленням, а створювати умови, в яких учень починає говорити сам. Саме тому на її уроках більше відкритих завдань, де немає єдиного правильного варіанту, і більше відповідальності на стороні учнів.
"Діти можуть написати контрольну роботу на відмінно, але потім виявляється, що десятихвилинна розмова з іноземцем лякає їх і змушує заціпеніти, — каже Ірина. — Це означає, що ми вчимо не того, що потрібно".
Проєктна діяльність як альтернатива
Метод проєктів передбачає, що учні працюють над реальними завданнями, які мають практичну цінність для їх майбутніх small-talks з носіями англійської. Замість того, щоб вивчати тему "Туризм" через текст у підручнику, вони створюють справжній туристичний гід по своєму місту англійською мовою. Замість теоретичного вивчення ділового листування, учні пишуть реальні листи до закордонних шкіл з пропозицією культурного або освітнього обміну: спільних онлайн-проєктів, відеозустрічей між класами, обміну традиціями. Деякі учні Ірини отримували відповіді від шкіл з Польщі та Німеччини, а один клас навіть дістав запрошення на віртуальну зустріч з американською школою.
Ірина Бойчук впровадила проєктну методику у своїй практиці п'ять років тому. Один з перших проєктів вона реалізувала з дев'ятим класом: учні мали створити відеоекскурсію Україною для іноземних туристів. Клас розділився на групи. Перша працювала над історичними пам'ятками, друга — над кулінарними традиціями, третя — над сучасною культурою.
Протягом місяця школярі досліджували матеріал, писали сценарії, знімали відео, монтували результат. Вони спілкувалися англійською під час обговорень, шукали термінологію, консультувалися з носіями мови через онлайн-платформи. Фінальна презентація тривала сорок хвилин і вразила навіть тих, хто раніше вважав англійську нудним предметом.
Проєктні формати та робота з автентичним відео, які застосовує Ірина Бойчук, є частиною навчальних програм у школах Великобританії, Канади та Сінгапуру, що підтверджує універсальність цих підходів.
У традиційній школі учень здебільшого виконує роль виконавця: він отримує завдання, виконує його за інструкцією та чекає на оцінку. Проєктний підхід змінює цю позицію. Учень стає автором — людиною, яка ухвалює рішення, бере відповідальність за результат і бачить наслідки власного вибору. Це особливо важливо в підлітковому віці, коли потреба в самостійності часто вступає в конфлікт із жорсткою шкільною структурою.
Які навички розвиває проєктний метод?
Проєктна робота формує в дітях те, що сучасні роботодавці називають “soft skills”. По-перше, це здатність до командної роботи. Учні вчаться розподіляти ролі, домовлятися, вирішувати конфлікти, підтримувати один одного. По-друге, це критичне мислення: треба аналізувати інформацію, відбирати головне, перевіряти джерела. По-третє, це презентаційні навички: вміння структурувати виступ, тримати увагу аудиторії, відповідати на питання.
І все це відбувається англійською, тож мова перестає бути пустою ціллю отримати гарні оцінки і стає засобом вираження свого “я”. Учні використовують її для досягнення конкретного результату. Саме тому запам'ятовування відбувається максимально природно.
За результатами впровадження методу, 76% учнів почали активно використовувати англійську поза межами уроків. Вони самостійно шукали додаткові матеріали, спілкувалися з іноземцями в соцмережах, дивилися фільми без перекладу.
Покроковий план для вчителів
Бойчук розробила чітку структуру впровадження проєктної методики, яку можуть використовувати інші педагоги.
Спочатку треба сконцентруватися на виборі теми. Важливо, щоб вона була цікавою учням і пов'язаною з реальним життям. Далі — сформувати команди та розподілити ролі. Хтось стає дослідником, хтось дизайнером, а хтось спікером.
Потім варто зайнятися дослідженням та підготовкою. Учні збирають інформацію, обговорюють її англійською, готують матеріали, і, нарешті, створюють фінальний продукт. Це може бути презентація, відео, буклет або навіть подкаст. Після цього йде публічна презентація та обговорення. Учні показують результат класу, іншим учителям або навіть батькам.
І насамкінець — рефлексія. Команда аналізує, що вдалося, де були труднощі, що можна покращити. Це критично важливий момент, бо учні вчаться оцінювати власну роботу і бачити зони росту.
Метод проєктів вимагає від вчителя більшої підготовки та гнучкості, ніж традиційний урок за підручником. Але результат виправдовує зусилля. Учні, які пройшли через проєктну діяльність, показують вищі результати у реальному житті. Вони впевненіше почуваються в комунікації, швидше адаптуються до нових викликів, краще розуміють практичну цінність освіти.
Принцип, на якому працює цей підхід, не прив’язаний до англійської мови. Ірина розглядає його як універсальний інструмент для навчання будь-якої іноземної мови, де важливі не окремі правила, а здатність будувати змістовне висловлювання. Зміна тем, лексики й культурного контексту дозволяє використовувати цю модель у викладанні німецької, французької чи польської, зберігаючи головне — роботу з ідеєю, сюжетом і живим мовленням. Саме тому метод легко масштабується й не залежить від конкретного підручника або програми.
Це потужна відповідь на реальні потреби суспільства, яке потребує людей з критичним мисленням, командними навичками та здатністю використовувати знання на практиці.
