Перед Новим роком заведено підбивати підсумки, будувати плани та загадувати бажання.
На жаль, обрій планування в українців скоротився до мінімуму. Скажіть, що можна планувати, якщо нас щодня атакують ракети та шахеди, а війні немає кінця-краю?
Щодо бажань, вони тепер дуже прозаїчні. Не до жиру, як то кажуть. Ми всі хочемо миру (звісно, не на умовах кремлівського фюрера), бажаємо близьким і собі здоров'я та сил витримати цей сюр і далі за списком. Ще в новорічну ніч обов'язково скажемо тост «щоб він здох» - без пояснень, про кого мова.
Наступний традиційний пункт – підсумки року. Нещодавно історик Михайло Дубинянський написав у своїй колонці на «Українській правді», що 2025-й став для нас роком вимушеного остаточного протверезіння: «Рік, який минає, приніс українцям масу розчарувань і страждань. І водночас став роком правди. Гіркої, болісної, жорстокої – але правди. Україна не програла війну. Україна не була переможена російськими загарбниками. Україну не вдалося примусити до капітуляції перед Москвою. Але багато українських ілюзій справді зазнали поразки й беззастережно капітулювали – перед правдою життя».
Як Україна, Європа, США, Росія завершують цей рік і з якими стартовими позиціями входять у наступний? Про це - в ексклюзивному інтерв'ю для today.ua з українським та ізраїльським політтехнологом, публіцистом, письменником та бізнес-консультантом Михайлом Шейтельманом.
"Коли у росіян узимку не буде тепла, електрики, води та каналізації, вони навіть не згадають, що думали раніше про Путіна"
- Михайло, ChatGPT назвав п'ять головних подій минулого року: провал миротворчої ініціативи Трампа та наслідки цього провалу; нова оборонна політика Євросоюзу та окремих країн Європи; відсутність успіхів на полі бою у росіян, розширення атак на нашу громадянську інфраструктуру та нові етапи дронової війни; рік штучного інтелекту та дискусій про нього. Який у вас перелік основних подій?
– Давайте послідовно.
Перше - це значний розворот американської політики від співпраці з Європою до ізоляціонізму як мінімум, а в найгіршому випадку - до союзу з Російською Федерацією.
- На жаль, наш ключовий партнер перетворився на цинічного шантажиста, прихильного до Москви.
- Це поки що, може, не є політикою США загалом, але це політика їхньої нової адміністрації. І є ризик, що такою буде довгострокова американська політика.
Друге – поява нового європейського лідера. Ним став Фрідріх Мерц. Тому що Макрон за два роки залишає свою посаду. Усі розуміють, що він у якомусь сенсі вже кульгава качка, що його рейтинг досяг історичного мінімуму і що у будь-якому разі він не матиме якогось прямого політичного спадкоємця. Відповідно, Мерц – це новий лідер ЄС і, швидше за все, надовго. Які б перипетії не відбувалися, інших лідерів зараз немає. Тож Мерц визначає все, що відбувається зараз із Європою.
Третє – відсутність значних змін на фронті, якщо говорити про війну.
- Бойові дії та терор мирних громадян були центральною темою всього року. Військові експерти коментують, що жодна зі сторін не змогла досягти вирішальної переваги, що лінія фронту загалом збереглася, а війна остаточно перейшла у фазу довгого виснаження без стратегічного прориву.
- Напередодні минулого Нового року Білоусов оголосив план на 2025-й - повністю захопити чотири наші області, які росіяни вписали у свою Конституцію. Тоді вони вперше заговорили про конкретні плани так званої СВО. Однак, якщо порахувати виконання наміченого, то це мізер – від сили три відсотки. Тобто Білоусов обдурив Путіна, не виконавши взяте зобов'язання.
Четверте - нова роль Китаю і взагалі поява Піднебесної як військової держави, як це не дивно, тому що всі очікували від Пекіна швидше якихось мирних дій, зокрема, щодо захоплення Тайваню. Але Китай весь рік вибирав і, видно, обрав. Кілька місяців тому від товариша Сі вперше прозвучала відкрита вимога віддати їм Тайвань. Причому це було сказано у розмові про Україну – «ви нам Тайвань, а ми зупинимо Путіна». І ось зараз ця карта лежить на столі.
П'яте – це поступове знищення Росії. Ми весь рік ретельно довбали всі їхні НПЗ, військові заводи, електростанції та флот.
- Видання «Фокус» пише: «Перелому на полі бою не сталося, проте 2025-й став роком якісних змін у характері війни. Україна продемонструвала усьому світу здатність ламати усталені шаблони її ведення. Ми діємо далеко за межами своєї території. За неофіційними оцінками, за період з лютого 2022 року ліквідовано 13 високопоставлених російських офіцерів, що безпрецедентно для їхньої сучасної історії. Крім того, до нас ніхто не наважувався атакувати російські танкери. А ми робимо це і зупинятися не збираємось. Сьогодні Україна входить у дуже вузьке коло держав, які можуть здійснювати такі операції».
- Спочатку це здавалося не дуже значним, але в сумі дало величезний кумулятивний ефект. Результат є. І це дуже важливо.
– Як прожила цей рік Росія? Білоусов з Герасимовим брешуть Путіну про те, що «звільнено» Куп'янськ, Набіулліна в немилості через свої прогнози про неминучу катастрофічну інфляцію, Ліпсіц каже, що з економікою там просто швах.
– Я можу спиратися лише на те, що вони самі визнають. Вперше за три останні роки вони заговорили вголос про падіння економіки та рівня промислового виробництва. Тобто заводи раптом перестали працювати у три зміни тощо.
Наступний факт – зникнення з фронту багатьох видів військової техніки. Ми це бачимо у зведеннях, та й наші військові кажуть, що порівняно з 2022-2023 роками у росіян стало набагато менше танків та бронетранспортерів, а їздять вони на мотоциклах та гужовому транспорті. Білоусов хвалився, що за рік постачання мотоциклів до російської армії зросло в п'ять разів. Тобто це те, на чому вони тепер воюють.
Ще, напевно, констатуємо перші зачатки антипутінської змови, яка, думаю, наступного року може бути реалізована.
– Антипутінські настрої посилилися?
– Я їх не бачу. Хоча це погляд з боку, оскільки реальних результатів соціології в нас, звісно, немає. Але вона нам і не потрібна, адже питання не в тому, що хтось там проти Путіна. Знаєте, коли скинули комуністів, не було антикомуністичних настроїв. Просто комуністи не змогли більше керувати. Тому взагалі не має значення, щоб народ був проти або за когось. У той момент, коли режим лопається, коли людям нема чого жерти й починаються голодні бунти, їм байдуже, які в них до цього були настрої. Це взагалі не пов'язані речі. Коли в них узимку не буде тепла, електрики, води та каналізації, вони навіть не згадають, що думали раніше про Путіна. А зараз всі дуже патріотичні, всі його люблять.
"Путіну потрібна ще якась нова війна, щоб Захід був зайнятий"
- У геополітиці головною подією року стало повернення Трампа до Білого дому. З одного боку, США припинили безплатну військову та фінансову допомогу Україні, з іншого – саме Трамп запустив переговорний процес і вперше вдалося вийти на обговорення конкретних параметрів потенційної мирної угоди. Сполучені Штати чітко дали зрозуміти й Києву, і Москві, що виступають за припинення бойових дій. 2025-й цілком можна назвати роком активної дипломатії. Було дуже багато зустрічей та візитів, прозвучали сотні резонансних заяв, але насправді це були лише словесні екзерсиси – не досягнуто згоди навіть про тимчасове припинення вогню.
- Дивіться, поки все, що зроблено, - це спроби дізнатися про справжні позиції сторін. Мабуть, найкраще підбив підсумок переговорного треку Джей Ді Венс. Він ще тиждень тому раптом висловився, що «весь цей рік, по суті, знадобився, щоб сторони виклали на стіл, на що вони готові піти й на що не готові».
Позиції змінюються. Пригадайте, наприклад, перший візит Зеленського до Трампа десять місяців тому, коли його вигнали з Овального кабінету. Тоді ми заявляли, що проти припинення вогню на лінії фронту. І не лише Зеленський, а й більшість мешканців України висловлювалися так. А сьогодні фіксуємо, що понад половина українців за припинення вогню на лінії фронту.
Трамп зміг досягти, щоб Україна позначила, де наші справжні червоні лінії. От не те, що ми хочемо (зрозуміло насамперед, щоб росіяни забралися з України), а принципові кордони.
Те саме з російського боку. Раніше вони твердили про якусь денацифікацію та демілітаризацію, наполягали, щоб ми скоротили армію, відмовилися від західного озброєння – ракет, літаків, великокаліберної артилерії. Згадайте їхні ультиматуми у Стамбулі у 2022 році. Сьогодні про це не йдеться. Росія також виклала на стіл свої справжні вимоги.
Швидше за все, Путін як завжди всіх «кине» і ні на що не погодиться (ми розмовляли за кілька годин до того, як Лавров заявив про нібито атаку дронів на путінську резиденцію на Валдаї й пригрозив заходами у відповідь і зміною переговорної позиції Росії. – Авт.). Але принаймні тепер їхні умови відомі. Це поки що головне досягнення дипломатії.
Але на цьому все. Чи зійшлися ці позиції? Ні, не зійшлися. Чи можуть вони зійтися теоретично? Ні. Тому що існують нерозв'язані розбіжності. Відповідно, все, що можна зробити, - це тиснути або на один, або на інший бік. Засобів тиску сьогодні два – на полі бою та санкції.
Був третій елемент тиску, який проти нас застосовували. Мова про позбавлення розвідданих та зброї. Але це вже не працює, бо нас підхопили європейці. Тож ми в будь-якому разі отримуватимемо зброю.
Якщо Путін відмовиться від мирного плану (поки він прикидається, що згодний), американці можуть запровадити нові санкції, подібні до санкцій проти «Лукойлу». Вони вже анонсували такі серйозні заходи, тому не виключено, що потім Путін може багато на що погодитися.
Щодо тиску на поле бою… Ну, фізично росіяни можуть щось захопити або навпаки, ми, можливо, щось відіб'ємо. Ми не знаємо, як усе відбуватиметься. Зараз поки що паритет. Відповідно, або одну сторону, або іншу мають змусити прийняти якісь умови. Чи буде це зроблено наступного року? Я вірю, що це станеться за Трампа, так скажемо.
- Усі не вірять, а ви вірите.
- Але я не кажу, що це станеться за місяць або за рік. Просто так чи інакше це відбудеться під час його каденції. Тому що Трамп не має виходу. Він, може, і не хоче тиснути на Путіна, проте все ж таки ввів санкції. Пояснення просте - рішення там ухвалює не Трамп, а американський народ. Згідно з соцопитуваннями, 76% американців виступають за допомогу Україні. На запитання «на чиєму ви боці в цьому конфлікті?» менше ніж 10% відповідають, що за Путіна.
Найцікавіше, що змінилося у поглядах за океаном за цей рік так званої активної дипломатії. На початку 2025-го 58% американців вважали винним у війні Путіна, 20% - Зеленського та 10% - Трампа. А зараз 52% вважають винним Путіна, 25% – Трампа і тільки 8% – Зеленського. І це ж результати опитування лише серед прихильників республіканців.
Трампу треба з цього якось виповзати, бо у листопаді відбудуться проміжні вибори до Конгресу. І республіканцям може загрожувати поразка. Тому він не буде сидіти склавши руки. Він буде змушений постійно діяти. І не лише він. Адже наша війна стає таким великим передвиборчим заходом усередині Америки. Рубіо, Венс, Грем – це кандидати у президенти на майбутніх виборах. Їм усім потрібні здобутки, вони всі кинуться щось робити.
- Путін під час нещодавньої прямої лінії, рекордної за тривалістю - майже чотири з половиною години, запевняв, що Росія не збирається нападати на західні країни. Вірити йому, звісно, не можна. Він бреше як дихає і постійно шантажує Європу. Він може наважитися напасти на якусь європейську країну, враховуючи, що його все сильніше заганяють у кут?
- Так, може. І саме через це. Тому йому треба нагнітати ситуацію у якийсь спосіб. Однак у нього в принципі не так багато елементів цього самого нагнітання. Наприклад, один з його минулих винаходів - напад ХАМАСу на Ізраїль у 2023 році. Він утворив ту війну. Але зауважте – її вдалося пригасити.
Далі. Фактично знешкоджено Іран, який був його проксі-агентом. Рухнув відверто проросійський режим Асада у Сирії. У Венесуелі режим Мадуро, швидше за все, дотиснуть найближчим часом. В Африці у нього теж нічого не виходить, хоча ще нещодавно виходило непогано. Як тільки там щось зароджується, французи відразу починають бомбити, і все зупиняється. Тобто констатуємо незавидну долю багатьох проросійських режимів у різних країнах.
Тому Путіну потрібна ще якась нова війна, щоб Захід був зайнятий. Тож я цілком упевнений, що він нападе на Європу. Не знаю коли, але це станеться.
"Фейкові вибори у російському стилі Україна проводити не згодна"
- Тепер про наші внутрішні справи. Цього року ми побачили зростання громадянської активності – після спроб обмежити незалежність антикорупційних органів розпочався так званий «картонний майдан». Одне з ключових досягнень року - владі не вдалося підкорити НАБУ та САП та зробити їх ручними структурами.
При цьому війна серйозно посилила наші хронічні проблеми – у розпал кровопролиття на фронті діють корупційні схеми за участю топчиновників. Експерти вважають спецоперацію Мідас потенційним мінним полем для всієї системи влади. Вони кажуть, що розвиток цієї історії може або зміцнити боротьбу з корупцією, або спровокувати політичну кризу.
- По-перше, ця історія показала, що Україна, на щастя, має достатню стійкість. Зрозуміло, деякі люди (хто - ми здогадуємося) пробували впливати на те, щоб Зеленський здався. До речі, думаю, що американці на зустрічах намагаються його шантажувати.
- Чим?
– Не знаю. Чимось. Може, тим, що ФБР на якихось його друзів має компромат. Тобто це особистий шантаж. Ми бачимо, що росіяни та американці не гребують ніяким шантажем. І стосовно не лише Зеленського. Відомо, що росіяни погрожували прем'єр-міністру Бельгії, коли Європа обговорювала тему вилучення заморожених активів на користь України. Думаю, що американці теж у цьому брали участь. Тобто треба розуміти, що тіньова історія йде на повну силу.
По-друге, з'ясувалося, що не так просто зламати українську систему управління державою, тому що в ній всі замінні. От звільнився Єрмак, немає його. І нового глави Офісу президента також немає. І що ви тепер робитимете, кому пред'являтиме претензії? Ну, спробуйте пред'явити. Якимось депутатам? А вони теж кудись сховаються. Не знаю, у лісі, наприклад. І що? Від цього щось зміниться? Та нічого не зміниться.
Тож яка політична криза? Щоб вона трапилася, треба, щоб країна була некерованою. А вона не перестане бути керованою через всі ці події. У нас все настільки децентралізовано, що зникнення будь-яких елементів взагалі ні на що не впливає.
Єдине, що можна зробити, – це фізичне усунення. Росіяни спробували це зробити в Ірландії, коли дрони обстріляли літак Зеленського. У них там була призначена зустріч із Віткоффом. Проте той не приїхав, а президентський борт прилетів раніше, тож російські БПЛА запізнилися. Хто міг повідомити росіян про час і місце цієї зустрічі? Тільки Віткофф.
Тобто до цього ми чули про багато спроб замаху, а тут побачили спільні зусилля Віткоффа та росіян.
- І все-таки відставку Єрмака вважають однією з ключових внутрішньополітичних подій року. Багато хто переконаний, що ще деякий час його вплив відчуватиметься. Хоча, з іншого боку, ви маєте рацію. Здавалося, що на ньому було замкнено буквально все, проте тектонічних зсувів не відбулося.
- А хто взагалі знає, у чому роль Єрмака? Як з'ясувалося, Єрмак був скоріше міфічною фігурою. От вже місяць він не очолює Офіс президента. У кого з українців реально щось змінилося у житті? Хтось почав більше заробляти або менше, бо не стало Єрмака?
Я бачу тут зовсім інше. Що, навпаки, люди повинні помітити, що Офіс президента аж ніяк не впливає на їхнє життя. Тому що в нас чи то парламентсько-президентська, чи то президентсько-парламентська республіка. Офіс президента справді має важелі впливу на призначення або не призначення чиновників. От їхня доля справді пов'язана з Банковою.
Відповідно, якщо людина не чиновник, то їй все одно, хто очолює Офіс. Хто прем'єр-міністр нам важливо, тому що уряд займається пенсіями, податками, іншими питаннями, від яких безпосередньо залежить наше існування. Хто президент – важливо, адже це він відповідає за зовнішню політику та оборону, це він приймає рішення, ми штурмуватимемо Донбас чи не будемо, вступатимемо до НАТО чи не будемо. А діяльність глави Офісу президента стосується лише чиновників. Це зовсім невелика група людей. Тож нам яка різниця, хто, власне, очолює цю структуру? Це просто фігура, яку зручно демонізувати, так би мовити. От Єрмак зник. І що сталося? Нічого. Почалися масові звільнення? Ні. Усі залишились на своїх місцях.
- У політичному порядку денному з'явилася тема виборів. Кремль вважає Зеленського нелегітимним президентом та вимагає терміново розпочати виборчу кампанію. З таким самим закликом раніше виступив Трамп. Зрозуміло, що старт виборів безпосередньо залежить від ситуації на фронті. Ви бачите перспективу їх провести?
– Дивіться. Історія про вибори придумана нами з однією метою – допомогти Трампу натиснути на Путіна. Бо як тільки Зеленський сказав, що ми готові провести вибори, він одразу назвав умову – забезпечення безпеки їхнього проведення, тобто припинення вогню.
Те саме і з референдумом. Про що референдум? Ні про що. Зеленський неодноразово говорив, що референдуму про наш вихід із Донбасу не буде. Днями він заявив, що ми готові провести референдум щодо 20 пунктів мирного плану. Але там немає жодного слова про відступ із Донбасу, натомість є пункт про припинення вогню на лінії фронту. За якої умови ми можемо провести референдум? За умови, що США та Європа забезпечать безпеку його проведення. Так само й із виборами президента.
Скільки триває виборча президентська кампанія? Згідно з Конституцією України, 90 днів (до речі, якщо військовослужбовець висуватиме свою кандидатуру, йому за законом надають відпустку на цей час). Отже, для проведення виборів потрібна пауза у війні щонайменше на три місяці.
Фейкові вибори у російському стилі Україна проводити не згодна. У нас вибори справжні. Вибачте, інших не буває. А щоб ми їх провели, обіцяйте нам припинення вогню. Зеленський домагається цього в такий спосіб. Він дав Трампу до рук інструмент тиску. Трамп каже Путіну: «Українці проведуть вибори, але припини війну на три місяці». А Путін не згодний. Тоді до побачення – не буде ані виборів, ані референдуму. Бажаєте виборів? Дайте гарантії безпеки, ми все зробимо, і всі питання одразу буде знято. У нас навіть буде ухвалено закон про проведення виборів у такій непростій ситуації. От і вся історія, для чого взагалі потрібна ця ідея. Ні для чого більше.
"Нам нема на кого більше сподіватися окрім як на самих себе"
- Що чекає у 2026 році на країну, Європу, Америку, людство? Ваші прогнози?
– Давати прогнози на далеку перспективу дуже складно. Але спробуємо трохи пофантазувати. Це буде суб'єктивний погляд.
Які ми маємо прив'язки? Осінні проміжні вибори до Конгресу. Все-таки внутрішня політика США багато в чому визначає світову політику. Це факт, і нічого не можна з цим вдіяти.
Минулого року ми переконалися, наскільки важливою для людства є роль президента США. От ми думали: ой, Байден поганий президент, був би інший, ми б зараз… Прийшов інший - і ми відчули величезну різницю. У світі відразу стало щось погане відбуватися.
І поки альтернативи немає. Тому, як не дивно, дуже багато буде визначено цими проміжними виборами. А це питання життя та смерті для Трампа. Якщо переможуть демократи, він може втратити владу і вирушити до в'язниці у справі Епштейна, переможуть республіканці - залишиться на волі. Він це чудово розуміє. І всі його дії будуть пов'язані рівно з цією перспективою.
Тому все, що ми бачили минулого року, були квіточки – Трамп просто намагався вдруге освоїтись у кріслі президента. А цей рік може стати його лебединою піснею. Він літня людина, яка навіщось прорвалася до влади. Він увесь час стверджує, що Байден був найгіршим президентом в історії Штатів. При цьому його страх – самому стати найгіршим президентом. І це цілком реально.
Адже він провалює зараз багато фронтів. Не знаю, чи провалив економіку, про це точаться суперечки, але тут треба американців питати, не мене. Але факт, що зовнішню політику він повністю провалив. Обіцяв за один день закінчити російсько-українську війну, але нічого не досяг. От-от програє Тайвань. І так далі.
І йому треба щось із цим робити. А робити він зможе лише цього року. Більше ні в якому. Він не матиме іншого шансу. Тому що потім він стане кульгавою качкою. Наступні вибори після проміжних до Конгресу – президентські у 2028 році. Брати участь у них він не може. Тож діятиме зараз. І робити от прямо все. У політичному сенсі стрілятиме з усього, з чого тільки можливо. Це перше.
Друге. Думаю, ви помітили, що ми весь рік посилювали удари по Росії. Просто коли все вариться на повільному вогні, це не так помітно, але якщо візьмете статистику, то за рік кількість таких ударів зросла вдвічі. А якщо порівняти, наприклад, грудень 2024-го і минулий, різниця буде ще більшою, бо ми весь час нарощуємо виробництво великих дронів, якими б'ємо по тилах Російської Федерації. На початку року ми виробляли, не знаю, 30 штук на день, а сьогодні, думаю, штук 200.
Плюс ми вже б'ємо ракетами Storm Shadow по нафтопереробних заводах Ростовської області. Чомусь мало хто звернув на це увагу, а це найважливіше, що сталося за останні два тижні. Ми завдали першого такого удару за всю війну. Що це означає? Що цей удар мали схвалити британці, які дали нам ці ракети, і американці, тому що Storm Shadow не можна стріляти без їхнього дозволу, оскільки там американські запчастини й потрібні дані американської розвідки. Тобто це операція прямо спланована в Пентагоні. Результат – повна руйнація цього південного російського НПЗ. До речі, Трамп сказав, що не був проти таких акцій. І вони посилюватимуться. Думаю, що до літа в європейській частині у росіян взагалі може не залишитися НПЗ, якщо ми отримаємо ще якісь ракети. А ми їх отримуватимемо.
Ось це буде теж цікава тенденція - лють Трампа, всі ці переговори та збільшення інтенсивності наших ударів по російських тилах. А от Росія наростити зусилля на фронті, швидше за все, не зможе. В неї вже пік пройдено. Ми ж бачили під Покровськом наступ росіян на конях і віслюків як гужовий транспорт. Тому Путін продовжувати війну, безумовно, буде і може, але не нарощувати її темп та активність.
Я не знаю, на чию користь і з яким результатом це закінчиться. Все залежатиме від наших грамотних дій, зокрема політичних. 28 грудня президенту Зеленському було дуже складно відіграти цю ситуацію із Трампом. Але він її витримав. Тому все у наших руках.
- Удари по фронту та вглиб територій продовжуватимуться, а економічна ситуація – погіршуватиметься в обох сторін. Попри втому від війни, ми чітко окреслюємо межі прийнятних компромісів та виключаємо сценарії, які сприймаємо як капітуляцію. Цю війну виграє той, хто довше протримається. Але Новий рік – це час надій. На що й на кого сподіватися?
- Ні на кого, лише на себе.
Чим ЗСУ сильніші за російську армію? Лише тим, що це плоть від плоті українського народу. У Росії існують окремо армія, окремо народ. Їхня армія – це якісь безхатьки, які пішли воювати за гроші. Запитайте будь-якого росіянина про війну. Він скаже, що не має до неї відношення: «Якісь персонажі пішли, а ми тут до чого?» А в Україні у кожній сім’ї є воїни.
У Росії як Путін вирішить, так і буде. Йому яка різниця, що думають у Новосибірську, коли він ухвалює рішення, закінчувати війну чи не закінчувати? Жодної. А Зеленський приймає рішення лише з волі українського народу. Він просто інакше на це й не дивиться. Зеленський днями сказав, що 85% українців за припинення війни та при цьому 85% проти відступу з Донбасу. І він не може не слухати людей. Він же не сам вирішує – хочу так, хочу не так.
Конкретне нерозуміння ситуації в Україні – це головна помилка Трампа та Путіна. Вони все міряють по собі. Думають, що все вирішує Зеленський, що від нього все залежить. У цьому сенсі взагалі нічого не залежить від Зеленського. Як витримати тиск Трампа – залежить. А яку лінію вести країні – це прерогатива народу України.
Тому нам нема на кого більше сподіватися, крім самих себе. От кожен українець/українка знають, що їхній брат, син, батько, дочка, сестра зараз на фронті. І коли вони кажуть, що вірять у ЗСУ, то вірять саме у них. Як і вся Україна.
У нас є партнери та союзники. Нещодавно через тиск Росії європейці не змогли нам віддати заарештовані російські активи, але вони відразу дістали з гаманців свої кровні 90 мільярдів євро, щоб ми могли захищатися.
Ми самі цю війну не витримали б і близько. Це само собою. Але! Ми знаємо, що ми не одні, що з нами весь цивілізований світ. А віримо ми у себе. І сподіваємось на себе. От і все.
