29 грудня в календарі Православної церкви України поєднує в собі глибоку скорботу, молитву й давні народні перестороги. Цього дня віряни вшановують пам’ять святих 14 тисяч немовлят, убитих у Вифлеємі за наказом царя Ірода, а також преподобного Маркела — ігумена відомої обителі так званих «Незасинаючих». У народній традиції дата отримала похмуру назву — Страшний день, адже її пов’язували з особливою небезпекою та активністю темних сил.
Трагедія, що стала символом мучеництва
Євангельська історія про побиття вифлеємських немовлят належить до найтрагічніших сторінок християнської традиції. Дізнавшись про народження Ісуса Христа, якого називали майбутнім Царем Юдейським, цар Ірод, охоплений страхом за власну владу, наказав знищити всіх дітей у Вифлеємі та його околицях віком до двох років. Немовлята, які загинули без вини, у церковній традиції вважаються першими мучениками за Христа — тими, хто заплатив життям ще до того, як Спаситель розпочав свою земну проповідь.
Разом із ними 29 грудня церква згадує преподобного Маркела — подвижника з Константинополя, ігумена монастиря «Незасинаючих», де безперервно лунала молитва. За переказами, він мав дар духовного бачення, був відомий строгим аскетизмом і мудрим керівництвом братії.
Цього ж дня в церковному календарі — пам’ять інших українських та загальноцерковних святих: преподобного Марка Печерника, Теофіла Сльозоточивого, Йоана Богоугодного, Йова Манявського, Тадея Студійського та Лаврентія Чернігівського.
Чому день називали Страшним
У народному світогляді 29 грудня вважався чи не найтривожнішим днем року. Вірили, що наприкінці грудня межа між світами тоншає, а нечиста сила виходить зі сховків. Тому люди намагалися зайвий раз не виходити з дому, особливо після заходу сонця.
Найбільше оберігали дітей. Під дитячі ліжечка клали металеві речі — ножиці, серпи чи ключі, які мали відлякувати зло. В хаті до пізньої ночі не гасили світло, щоб темрява не «запросила» біду. День присвячували господарству: прибирали, завершували хатні справи, готували їжу. Вважалося добрим знаком позбутися старих і непотрібних речей — їх або спалювали, або віддавали нужденним.
Молитви цього дня були особливо зосереджені на захисті дітей, зціленні від хвороб, збереженні миру в родині та духовній стійкості у складні часи.
Суворі заборони
Страшний день накладав на людей чимало обмежень. Заборонялося відпускати дітей самих на вулицю — вважалося, що саме вони цього дня найбільш вразливі до хвороб і лихого ока. Не бралися за шиття, в’язання й роботу з гострими предметами, побоюючись «зашити» власну долю або дитяче щастя.
Не радили позичати гроші, особливо якщо йшлося про кошти на ліки, — вірили, що разом із ними з дому може піти життєва сила. Під суворою забороною були сварки, крики на дітей, лихослів’я: будь-який спалах агресії нібито притягував біду на весь наступний рік.
Також не піднімали знайдені на вулиці речі, особливо на перехрестях, не ходили на полювання чи риболовлю, не вихвалялися власними успіхами й не залишали брудний посуд на ніч. Навіть добрі побажання здоров’я та щастя в цей день вважалися небажаними — у скорботний день вони могли мати зворотну силу.
Погодні прикмети
Наші предки уважно придивлялися до погоди 29 грудня, намагаючись передбачити майбутнє. Сильний мороз обіцяв холод аж до Водохреща, низькі хмари — затяжні хуртовини, а рясний іній на деревах — щедре на росу й мед літо. Сонячний день віщував ранню й теплу весну, а північний вітер за ясного неба — різке нічне похолодання. Загалом вірили: якою буде погода цього дня, таким видасться й квітень.
Страшний день залишився в народній пам’яті як нагадування про вразливість життя, цінність дитячої безпеки та силу молитви, яка, за вірою людей, здатна захистити навіть у найтемніші дні року.
