Можливо, люди ніколи не зможуть здійснити космічну подорож за межі нашої Сонячної системи. Причому на заваді такій мандрівці можуть стати не так технічні причини, як проблеми людської психіки.
Таке припущення зробила антропологиня-еволюціоністка з Оксфордського університету Кетлін Брайсон, пише popularmechanics.
Головною завадою для такої подорожі може стати особливість людського мозку, який заточений під вирішення найближчих цілей і не готовий до виконання довгострокових завдань, які не будуть реалізовані під час життя одного або й навіть декількох поколінь, каже науковиця.
Адже космічна подорож за межі Сонячної системи триватиме дуже довго. За сучасних технологій, щоб досягти найближчої до нас зорі Проксими Центавра, земному космічному апарату знадобилось би десятки тисяч років. Та навіть якщо припустити, що людство зробить технічний прорив, зумівши реалізувати концепції термоядерного або лазерного прискорення, то за цю подорож все одно на борту зорельота зміниться не одне покоління людей.
Отже більшість учасників міжзоряної експедиції ніколи не побачать результатів своєї місії. А це означає, що подорож потребуватиме безперервної співпраці людей, які ніколи не побачать результатів своєї роботи, а лише виконуватимуть роль проміжних поколінь. Причому ці проміжні покоління, які народяться і помруть під час подорожі, не лише не побачать результатів місії, а навіть і не обирали своєї долі космічних скитальників. За них цей вибір зробили предки.
Кетлін Брайсон вважає, що для таких тривалих міжзоряних подорожей людство буде змушене створити нові правила, продумати мотивацію та взаємодію не лише різних членів екіпажу, але й різних поколінь, і навіть створити нові ритуали та виробити нові етичні норми. Науковиця порівнює таку взаємодію заради спільної кінцевої мети із бджолиними вуликами або грибними мережами, в яких добробут індивіда не має значення, а все підпорядковане загальній меті — виживанню колонії.
Сама науковиця відверто зізнається, що не погодилась би стати однією з членів міжзоряного екіпажу.
"Я надто боюся літати", - віджартувалася Кетлін Брайсон.
При цьому вона додала, що жодна космічна мета не замінить їй рідної планети. Але науковиця вважає, що в принципі така співпраця поколінь можлива. Як приклад вона наводить будівництво соборів, яке нерідко тривало кілька століть поспіль, а також втілення довгострокових космічних програм. Але все це потребуватиме від людей залізної дисципліни, витримки та неабиякої мотивації.
Нагадаємо, рівно 57 років тому відбулася різдвяна подорож корабля Аполлон-8 до Місяця. Вона поклала початок серії пілотованих польотів NASA до природного супутника Землі.
