В українських архівах знайшли рідкісні згадки про ніжні звертання, якими закохані називали одне одного понад 400 років тому. Виявилося, що в шлюбних угодах та приватних записах XVI–XVII століть були популярними слова "облюбеник" та "облюбениця". Дослідники розкрили, кого так називали і чому ці милозвучні слова майже зникли з ужитку.
Про це сказано в дослідженні історикині Оксани Штанько.
Отож, "облюбениця" та "облюбеник" - це милозвучні старовинні звертання, які в період другої половини ХVI - першої половини ХVII століття використовували на означення коханої, бажаної майбутньої дружини чи обранця.
При цьому "облюбениця" означало не просто "наречена" - це було ніжне, зичливе слово, яке наголошувало на емоціях, повазі, довірі, любові.
Аналогічно "облюбеник" - чоловік-обранець, наречений. Таким чином, ці звертання показували, що між людьми була серйозна зобов’язальність, повага та взаємна прихильність, а не просто формальний шлюб.
Це вказує на те, що шлюб у ті часи - навіть серед шляхти - був не лише юридичним договором, а й моральною та емоційною угодою з певними нормами поведінки й взаємної поваги.
Так, ці милозвучні означення трапляються в актових та дарчих документах. Наприклад, один із таких випадків зафіксований у 1569 році, коли володимирський війт Михайло Дубницький відписав своїй дружині Томилі Попелевичівні маєтки, називаючи її "серденьком" та підкреслюючи її доброчесність.
Дійсно, архівні записи та навіть побутові малюнки того часу свідчать, що закохані часто зверталися одне до одного лагідними словами. На одному з аматорських малюнків 1662 року помічник луцького ґродського писаря намалював себе та свою наречену, підписавши її звертанням українською мовою, але латинськими літерами.
За словами дослідників, подібні звертання демонструють не лише мовну багатогранність тогочасної України, а й високу культуру взаємної поваги та ніжності між майбутніми подружжями. Сьогодні вони майже вийшли з ужитку, однак залишаються важливими свідченнями емоційності та ментальності наших предків.
Слова "облюбениця" та "облюбеник" - не просто поетичні, а частина давніх шлюбних та побутових практик, зафіксованих у записах тогочасних документів, зокрема дарчих та шлюбних угод.
Нагадаємо, досить часто українці в спілкуванні використовують слово "наразі" як синонім до "зараз". От тільки така заміна не зовсім коректна, кажуть мовознавці та педагоги.
