Світ вже кілька днів дуже активно обговорює так званий мирний план Трампа, який насправді є черговим сценарієм Кремля. Попри абсурдність майже всіх його пунктів - знову безліч переговорів, пропозицій, узгоджень, ультиматумів та варіацій на кшталт "ми за два метри до закінчення війни", як це озвучив генерал Келлог. На фоні цих шумових ефектів ситуація на фронті якось відійшла на другий план. Хоча всім відомо, що плани планами, а головне все ж таки те, що відбувається на полі бою.
Нещодавно ЗМІ опублікували карту порівняння лінії боєзіткнення 2023 року і поточного. От як це прокоментував військовий аналітик Ігаль Левін: "Чи є досягнення в росіян? На карті буквально нульові придбання при понад одному мільйоні їхніх загальних втрат, де кілька сотень тисяч - саме вбиті (це вже задокументовані факти), плюс спалені тисячі одиниць бойової техніки, плюс російська економіка і фінанси на межі, і все це при тому, що в України по ложці допомоги від партнерів, провали у мобілізації, організаційні проблеми в армії тощо".
Про це й не тільки – в ексклюзивному для today.ua інтерв’ю з військовим оглядачем Богданом Мирошниковим.
"Росіяни провалили своє домашнє завдання на літо, осінь та початок зими"
- Богдане, топтема останнього тижня – ганебний план припинення війни, який видають за американський. Насправді він є шляхом до капітуляції України та ще більшої агресії Кремля. Його зараз дописують і переписують ключові світові політики. Колись ви мені сказали, що фронт живе своїм життям, там в людей нема ані часу, ані бажання коментувати якісь події. Ви постійно безпосередньо спілкуєтесь з військовими. Який в них настрій? Чи вірять в те, що будуть досягнуті домовленості про припинення вогню?
- Я вважаю, що на фронті настрої які були, такі й залишились.
- Саме які?
- 90% або навіть більше чудово розуміють, до чого призведуть ці договори. Що незабаром після цього ми отримаємо нову війну, що Росія тільки посилиться, що наступного разу буде менше шансів вистояти. Хоча, звісно, є й ті, хто чогось чекає, але це відбувається, на мою думку, виключно через те, що люди просто трошки задовбані, виснажені й хочуть відпочити.
- Закінчується російська наступальна літньо-осіння кампанія. З якими результатами входимо в зиму ми й вороги? По російському телебаченню щоденно розповідають про їхні успіхи.
- Вони і наступали, і наступають. Однак результатів, я вважаю, практично нема. Той самий Покровськ не захоплений повністю, Куп'янськ, Мирноград, Костянтинівка не захоплені.
- 25 листопада командир 19-го армійського корпусу бригадний генерал ЗСУ Олександр Бакулін записав відео з центральної площі Костянтинівки, яке спростовує брехливі заяви Z-пропагандистів.
- По факту росіяни провалили своє домашнє завдання на літо, осінь та початок зими. Так, десь просунулись. Наприклад, створили передумови для охоплення Костянтинівки й умови для оточення Покровської агломерації. Але вони цю історію ще не реалізували.
Якщо говорити про їхні плани заморозити українців, то нашу енергетику вони не винесли.
- На жаль, ще можуть це зробити.
- У 2022-му не винесли повністю і зараз не винесуть. Я з енергетиками також спілкуюсь.
- І що вони кажуть? Що на нас чекає?
- Та все те ж саме, гірше не буде. Тобто реально можуть бути відключення на 12-15 годин, як і тоді.
- До яких ми пристосувалися, до речі.
- От і все. Думаю, що це максимум, на що може Росія розраховувати. Насправді ситуація зараз краще, бо ми дуже непогано підготувалися в плані створення запасів запчастин, тих самих трансформаторів, обладнання для машинних залів і так далі. Чого у нас не було три роки тому.
- Але повертаємось до подій на фронті. Почнімо з ситуації на Донбасі. Наступні великі цілі росіян - Слов’янськ та Краматорськ. Хтось з експертів нещодавно сказав, що, якщо, не дай Боже, ми погодимося на обмін територіями, росіяни отримають дуже непогані укріпрайони.
- Якщо мається на увазі потенційний договір, що ми покидаємо неокуповану частину Донбасу, то, звісно, що вони отримують найміцніший укріпрайон фронту, а також оперативний простір для наступу на Павлоград, Дніпро та Запоріжжя. Там же щільна міська забудова, достатньо великих промислових міст, кожне з населенням, як в Тернополі, може трохи менше. Плюс природні особливості розташування - висоти, річки, лісові масиви й т.д.
- А фортифікації ми там побудували?
- Там все є. У мене було питання тільки по простору між Сіверськом та Слов'янськом, де було дуже погано свого часу з фортифікаціями, зараз цю проблему трошки виправили. Тобто на підходах до цієї агломерації в принципі вже немає ділянок, де є великі питання з фортифікаційними спорудами.
Щодо подальших планів, я б не сказав, що це буде от прямо відразу Слов'янська-Краматорська агломерація. Спочатку їм потрібно створити передумови з півночі. Це річка Оскіл і все, що західніше від неї, а ще Сіверськ, Лиман, Ізюм, тобто все, що було у 2022 році до Харківського контрнаступу. Вони хоча б на ці позиції мають повернутися. Окрім того, ще треба рухатись у бік Добропілля і з заходу також робити охоплення. І поки вони хоча б з одного боку не дійдуть до Барвінкового, то говорити, що наступна ціль це Слов'янсько-Краматорська агломерація, вважаю некоректним.
- Поки ми переймаємося ситуацією в Покровську, росіяни наступають на Запоріжжі. Якими будуть наслідки прориву противника у східній частині цієї області і як слідство втрата Гуляйполя? Пишуть, що від того, чи втримаємо ми це місто, залежить багато подій найближчим часом.
- Від одного Гуляйполя - однозначно ні, бо ще є Оріхів, є Покровське на Дніпровщині. Це в принципі ланки одного ланцюга. Тому поки вони це все не захоплять, я б так гучно не стверджував, що перебіг війни може змінитися. І то, із захопленням Покровського, Гуляйполя, Оріхова і Степногірська вони отримають можливість вийти лише на Комишуваху. І якщо її захоплять, тільки тоді з’явиться шанс підібратися до Запоріжжя з півдня та південного сходу. Лише в такому випадку. Але це ще не означатиме боїв за Запоріжжя.
- З настанням осіннього бездоріжжя завжди призупиняють бойові дії, бо техніка зав’язає у багнюці, й чекають на весну, коли земля підсохне. Нещодавно прочитала у когось в соцмережах, що у сучасній війні погода не визначає перебіг подій. Це так?
- Не тільки погода, а й особливості рельєфу також зараз мають менше впливу, ніж раніше. Якщо певний населений пункт знаходиться на висоті, в оточенні балок, то це ще ні про що не говорить. Так, сезон дощів та багнюки є актуальним для просування технікою. Однак русня технікою зараз майже не йде вперед, тому цей фактор вже не грає тієї ролі, як було колись. І навпаки, погода для сторони, яка обороняється, має гірший вплив, бо листопад, як і березень, це місяці туманів, тому в такі періоди ми традиційно маємо найбільше просідання.
- Сили оборони України на даному етапі проводять стратегічну оборонну операцію. Військовий експерт Костянтин Машовець днями написав: «Можна бути геніальним стратегом, але якщо постійно запізнюєшся з рішеннями, то починаєш підлаштовуватись під дії ворога, іншими словами втрачаєш власну стратегічну ініціативу, й як слідство - отримуєш поразку у війні. Це ази теорії та практики військового мистецтва». В чиїх руках зараз ініціатива?
- На стратегічному рівні, тобто на загальному, у нас паритет. Жодна зі сторін не має переваг, які б дозволили досягати стратегічних та оперативно-тактичних цілей як глобальних, так і більш дрібних. Однак на тактичному рівні повна перевага зараз у росіян на більшості ділянок. Але не на всіх.
"Важливість американських розвідданих дійсно трошки перебільшена, м'яко кажучи"
- Головне, що нам потрібно від Штатів, - це зброя і розвідувальна інформація, важливість якої, вважає Ігаль Левін, дещо переоцінена: "Американська розвідінформація корисна насамперед для раннього попередження про російські повітряні атаки, обхід російських систем ППО та полювання на ці системи. Проте Україна здатна боротися і без неї".
- Насправді це так.
По-перше, для чого нам потрібна розвідувальна інформація? Це доступ до супутників, з яких ми бачимо підготовку до завдання ракетних ударів, а також можемо готувати свої ракетні удари по території Росії. Але супутники й для військових сил, і для подвійного призначення є не тільки в Штатах. Вони є і в європейських країнах, чим ми й користуємось. Ми ж в лютому і на початку березня завдали ударів по Росії, коли нам прикрили лавочку з розвідданими зі Штатів. Тобто у нас є доступ до супутників, отже є можливість коригувати свої дії.
По-друге, розвіддані потрібні для раннього виявлення запуску балістичних цілей. Але у нас є власні можливості для цього. Ми з великої відстані все бачимо.
По-третє, у нас є власні можливості, які можуть попередити про активність «Іскандерів», наприклад.
Тому важливість американських розвідданих дійсно трошки перебільшена, м'яко кажучи.
- Тобто це не є козирем для Трампа?
- Абсолютно ні. Пам'ятаєте, нам погрожували вирубити Starlink? Але Маск посварився з Трампом і остаточно повернувся в бізнес. І не в його інтересах втрачати одну з найбільших країн-споживачів цих послуг.
- А без американської зброї ми зможемо обійтися? Оптимісти вважають, що є купа варіантів, що існують фірми-прокладки, тому зброя з-за океану все одно буде у нас. А якщо не буде?
- По-перше, ми вже зараз бачимо диверсифікацію зброї. Наприклад, ми підписуємо довгострокові контракти на багато одиниць зенітних комплексів, в першу чергу SAMP/T, які можуть не просто замінити Patriot, а є кращими за своїми тактико-технічними характеристиками.
По-друге, ми контрактуємо французькі винищувачі Rafale і шведські Gripen, це також повністю нівелює залежність від F-16.
По-третє, ми з тими ж французами вже маємо довгострокові контракти на постачання вибухівки, авіаційних бомб і так далі. Французи розширюють своє виробництво. І вже незабаром настануть часи, коли темпи їхнього виробництва будуть випереджати темпи американського виробництва такої самої номенклатури.
Без американської зброї нам, безумовно, буде неприємно. Ми це якоюсь мірою відчуємо, але не відразу і не повністю. Однак до того моменту, як почнемо це відчувати, наші союзники – Європа, плюс Японія, плюс Британія, плюс Канада - вже будуть в змозі її замінити. Навіть якщо ми будемо купляти всю цю зброю.
Також, звісно, існують фірми-прокладки. Умовно кажучи, фірми з В’єтнаму, Камбоджі й т.д. Приблизно ті самі країни, якими користується Росія для обходу санкцій. Цей кейс може працювати в обидва боки.
- Багато було шуму, що от-от з’являться українські дрони-перехоплювачі, а це, мовляв, дуже ефективна відповідь «шахедам». Але зараз майже нічого про це не чутно.
- Цією темою почали щільно займатися тільки пів року тому. Поки у нас немає потрібних обсягів. Але ми робимо прямо семимильні кроки в цьому напрямку. Дуже суттєво посилюємо його. Думаю, що за пів року - рік зможемо вийти на те, щоб хоча б половину російських дронів знищувати на підльоті, умовно кажучи, в полях.
- Дроновий сегмент розвивається дуже швидко. Наприклад, дрони на оптоволокні суттєво змінили ситуацію на полі бою. Нещодавно розмовляла з мешканкою Херсону. Вона розповіла про жахливі речі – ворожі FPV-дрони нависають над містом і йде полювання на цивільних людей. Кажуть, що цілком реально, що і до Києва та інших міст ці дрони зможуть долітати. Це чутки?
- Це залежить першою чергою від того, де буде проходити лінія боєзіткнення в напрямку Києва. Як би дрони не розвивалися, але зібрати FPV-дрон на оптоволокні, який пролетить понад 200 кілометрів, це щось з області фантастики. Це ж які батареї мають бути, щоб подолати таку відстань? Зараз у русні «електричка», яка літає далі всіх, це «Ланцет». Це 70-80 кілометрів від лінії фронту плюс 10 кілометрів з місця запуску, тобто сумарно 80-90 кілометрів. І це максимум, вони поки не можуть збільшити його дальність. Бо все впирається у двигуни, в батареї, а там поки є суттєві обмеження.
В них зараз є «Італмас», який кошмарить прифронтові міста - Суми, Краматорськ, Слов'янськ, Дружківку і так далі. Якщо вони його будуть розвивати далі, то можливо, що він буде й до Києва долітати. Але це буде сегмент умовної «Гербери». Щоб дрон полетів на таку дальність, доведеться пожертвувати бойовою частиною. Тому в намаганнях зробити аналог «шахеда», але в рази дешевше, вони все одно прийдуть до того, що у них вийде «Гербера».
- Все частіше чую, що росіяни зараз на піку своїх можливостей. Йдеться про виробництво озброєння, танків, ракет, «шахедів» і т.д. Чи цей пік ще попереду?
- Тут все залежить від економіки. В принципі вони вже давно знаходяться на піку виробництва озброєння, оскільки впираються у стелю фінансових можливостей для подальшого розвитку, особливо для масштабування напрацювань і того, що вже працює. У них вийшло масштабувати виробництво «шахедів», однак все одно є стеля - вже приблизно рік роблять десь 180 штук щоденно.
Так, вони масштабували виробництво балістичних «Іскандерів» та аеробалістичних «Кінджалів». Але зробили це в шкоду Х-101 і «Калібрам». Бо по «Калібрах» у них є природні обмеження по носіях, а по Х-101 ми зменшили їм кількість носіїв операцією «Павутина».
- А що таке природні обмеження?
- Вони можуть запускати до 40 «Калібрів» одночасно, якщо виведуть в море всі носії. Не більше. На перезаряджання їм все одно потрібна десь доба. Вони можуть розповідати, що процес перезаряджання триває чотири години, але це все брехня, бо ракети ще треба підвезти, треба якось логістично все організувати. Це не так просто, як вони хочуть подати.
І «Калібри», і «Іскандери» розроблені на базі радянських ракет. Сімейство «Іскандерів» поділяється на балістичні «Іскандери-М», крилаті «Іскандери-К» і аеробалістичні «Кінджали» (це також «Іскандери», просто повітряного базування). Більша частина їхніх комплектуючих - це тепер сірий і нелегальний імпорт. Тобто є обмеження, вони не можуть занадто багато ввозити. Тому зараз кинули ресурси саме для масштабування виробництва першою чергою «Іскандерів» у всіх їхніх проявах.
"Головна проблема просочування – це недостатня кількість засобів його виявлення"
- Тепер про ЗСУ. Спочатку одним з пунктів цього мирного плану Трампа було обмеження чисельності нашої армії до 600 тисяч осіб. Хоча він вже сказав, що може скасувати цей ліміт, все одно напруга залишилася.
- Ці російські хотєлки є елементом демонтажу національного суверенітету. В первозданному вигляді там не було жодної деталізації. Тобто це в мирний час чи в воєнний, включаючи резерв чи не включаючи? У нас на початку повномасштабного вторгнення оперативний резерв був понад 100 тисяч. Саме за рахунок нього ми вистояли в перший рік. Якщо, наприклад, армія у нас буде нараховувати постійно 400 тисяч і, умовно кажучи, 200-400 тисяч оперативний резерв, будуть зменшені наші можливості відповідати русні. І найголовніше, що цей пункт обмежує чисельність нашого війська і не обмежує російське. А вони здатні через рік-два наростити чисельність армії до трьох-чотирьох мільйонів. Бо людський ресурс у них великий. І він ще є.
- Військовий аналітик Тарас Чмут відкрито заявив, що перехід на корпусну систему був стратегічною помилкою. Чому перестрибнули дивізійний рівень? У чому сенс?
- Насправді ця тема дуже дискусійна. І дивізійна, і корпусна системи мають як плюси, так і мінуси. Але! В нас немає стільки кадрів, щоб укомплектувати кожен штаб дивізії. Дивіться. В нас зараз 20 корпусів. А якби ми переходили на дивізійну систему, треба було б створити щонайменше 80 дивізій. Тобто в чотири рази більше штабів. Для такої математики у нас банально немає офіцерів. А якщо ми ще кажемо, що йдеться про реально бойових адекватних людей, які знають, що роблять, то це взагалі велике питання.
- У нас дійсно дефіцит досвідчених адекватних офіцерів?
- Так. Весь період війни є величезний дефіцит як освічених, так і досвідчених, так і адекватних офіцерів. І перехід на дивізійну систему ми б не вивезли, якщо чесно. Це по-перше.
По-друге, при такому розкладі сил збереглися б оці ОТУВи, ОСУВи та інші непотрібні тимчасові рудименти, які працювали в перший рік, а потім їхня необхідність практично відпала, що було доведено Авдіївкою, Селидовим і так далі.
Тому перехід на корпусну систему був єдиним вірним варіантом цього етапу війни, який досі не завершився. Ми лише відбиваємося і можемо тільки реагувати на загрози, але не створювати їх ворогу самостійно.
Але тут питання в тому, що все одно корпусна реформа поки що в основному існує тільки на папері, на практиці вона не доведена до ладу. Майже будь-який корпус зараз розкиданий по всьому фронту, він лише частково, а не повністю займає свою смугу відповідальності.
Змінити це може тільки час, бо ще ж потрібна масова ротація. А вона в умовах наступу ворога є дуже небезпечним явищем. Її треба робити дуже грамотно. Але начальник Генштабу Гнатов, на якого була покладена ця задача, поки не справився з цим, скажімо так.
- Одіозна нардепка Безугла дорікає Генштабу за багато чого. Зокрема вона пише: «На замовчуванні реальності й прикритті проблем не переможеш». Стосовно замовчування реальності вона права?
- Безугла просто хайпує на проблемі, яка дійсно існує на рівнях від командувача батальйоном до комкорпусу. Бо на рівні командирів рот цього немає, як правило, бо вони тримають руку на пульсі. Вони дуже печуться про особовий склад і точно не хочуть казати неправду, щоб банально не підставити суміжників, з якими взаємодіють. Ці офіцери чудово розуміють: якщо вони збрешуть, що втратили позицію, це призведе до проблем у суміжників, а потім це й до них добереться у ще більших масштабах. Тому так, є проблема, вона нікуди не поділася. Є командувачі корпусами, бригадами й навіть командири батальйонів, які доводять неправдиві відомості. Але насправді таке зараз не всюди.
- Американський військовий аналітик Майкл Кофман нещодавно опублікував нарис з фронту про ворожу тактику просочування: "Зараз позиції — це ділянки з двома-трьома солдатами, з великими прогалинами між ними, іноді це кілометри. Цими порожніми кілометрами й просочуються росіяни, часом навіть групками по одній-дві особи, далі йде накопичення. У результаті може бути ситуація, коли ділянку тримають ці два-три українські солдати, а за ними, вже в глибині, накопичилося три десятки росіян".
- Тут я завжди намагаюся включати логіку. Якщо на ділянці фронту шириною 50 кілометрів знаходиться приблизно 150 тисяч особового складу ворога, це означає, що у них на кожен кілометр ділянки фронту три тисячі осіб, тобто два полки або майже бригада. В таких умовах, якби у нас одне піхотне відділення тримало ділянку в кілька кілометрів, то фронт вже давно був би за Дніпром.
У нас дійсно є проблеми з наповненням бойових частин піхоти, з наповненням позицій і їх займанням. Але головна проблема просочування – це недостатня кількість засобів його виявлення. Бо ворог як просочується? Він очікує поганої погоди – коли сильний вітер, проливний дощ, снігопад або суцільний туман. Вони по кілька днів можуть вичікувати прийнятних умов у лісосмугах між нашими спостережними пунктами. А спостережні пункти - наші й російські також - не розташовані на відстані 50 метрів один від одного, бо це неможливо.
Якщо ми подивимося на їхнє просочення, воно ж не відбувається за годину. Тобто вони ділянку у п’ять кілометрів можуть проходити чотири дні, хоча звичайним кроком це десь година часу. Вони трошки пройшли - сховались, ще трошки пройшли – сховались.
Ми також це контролюємо. Тому коли бачимо скупчення їхніх військ, по-перше, намагаємося його вразити, особливо коли воно доходить до піка, щоб можна було одномоментно знищити якомога більше особового складу та автомототехніки.
А по-друге, ми теж даємо команду на спостережні пункти проявляти ще більшу пильність. Тому ворогу залишається тільки використання природних особливостей, наприклад, просування через лісосмуги, через балки, вздовж річок і так далі.
Це просочення йде з двох боків. Ми ж пам'ятаємо нещодавні кадри одного з наших штурмових полків з Покровська. Як вони туди потрапили? Так само просочилися. І по трубах просочувалися також. Цю тактику винайшли ми й першими почали використовувати.
Але зараз йдеться більше про те, що ми не можемо через кожні 50 метрів понатикати спостережені пункти. Тому нам потрібно як мінімум у кілька разів разів більше дронів. А коли такої кількості немає, залишається тільки вчасно зачищати просочення і посилювати передній край. З чим у нас проблеми. Бо ми дуже часто реагуємо на ці просочення несвоєчасно. Поки інформація дійде і з'явиться рішення, може пройти доба. А за цей час ворог туди вже два взводи піхоти натягає. І не просто закріпиться, а зробить засідки між нашим передком та місцем просочення. І весь цей простір опиняється в оперативному оточенні.
Це не є новою тактикою. Вона дуже давня. Просто ворог має людський ресурс на її масштабування.
- На фронті катастрофічно не вистачає піхоти, й не тільки. Мобілізація провалена. Плюс сотні тисяч знаходяться в СЗЧ. Відома аксіома: фронт не терпить порожнечі, якщо десь немає ваших солдатів, то неодмінно туди прийдуть солдати ворога. Як розв'язати проблему з мобілізацією?
- Складнощі в тому, що у нас демократична держава. Кожен може написати, що в ТЦК дуже негарні люди, вони всі корупціонери й так далі, свідомо упускаючи, що там працюють військовослужбовці. А на болотах нема такої проблеми. В них також іноді людей на вулицях хапають. І якщо чоловік потрапляє у військкомат, він звідти рідко виходить. Його відправляють у військо штурмувати посадки й просочуватися скрізь нашу оборону без належної підготовки. Але назовні це не вилазить, бо там інформаційно все давним-давно прикручене. Якби там хтось почав серйозно порушувати ці питання, як це робиться, то ця людина вже давно б сиділа у тюрмі. А в нас демократія, тому й пожинаємо ці плоди.
- На чому будуть зосереджені ЗСУ і російська армія в наступному році?
- Мабуть, навесні й влітку росіяни будуть сконцентровані на Куп'янському напрямку й на Костянтинівці. Також все дуже залежатиме від того, чи встоять зараз Покровськ з Мирноградом. Там ще далеко нічого не ясно.
- На Заході багато говорять про гарантії безпеки для України. Хоча всі розуміють, що реальними гарантіями може бути лише боєздатна українська армія. Ситуація сьогодні дуже складна і тяжка. Ми вистоїмо?
- Та куди ми подінемось? У нас насправді нічого не змінилося. Просто зараз влада робить дуже велику помилку, що веде комунікацію накшталт «перемовини про гідний мир». Мені здається, так не треба було робити, бо це збільшило відсоток тих, хто реально у це повірив.
Знаєте, у свій час я самостійно намагався аналізувати перебіг основних битв 2014-2015 років і того, що було далі. Тому коли на горизонті замаячила повномасштабка, я в це не вірив. Як і всі, мабуть.
Військовий оглядач Богдан Мирошников
- Я була впевнена, що це станеться.
- У мене була інша логіка. Я знав, що русня може щось подібне зробити. Але мені в голову не приходило, що вони реально настільки нас недооцінять, що угрупуванням у 200 тисяч намагатимуться захопити Київ, Харків і просунутись на все Лівобережжя.
- А тепер ви як налаштовані?
- В плані внутрішніх відчуттів нічого не змінилося. В плані того, що бачу, також. Ми продовжуємо боротьбу. Росіяни просуваються темпами равлика. Ми їх вимотуємо. Насправді глобальне питання наразі тільки одне - раніше впадуть росіяни чи ми.
- Ваш прогноз?
- Мій прогноз, що їм все ж таки прискорить падіння економіка, а наше падіння може прискорити тільки суспільні настрої всередині країни. Якщо кількість людей, які топлять за договори-капітуляцію, збільшиться умовно з 10-12%, як зараз, до 40% або до 50%, це буде великою проблемою.
