Ще кілька років тому важко було уявити, що прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді й лідер Китаю Сі Цзіньпін стоятимуть поруч і говоритимуть про «партнерство, а не суперництво». У червні 2020-го в Гімалаях пролилася кров: у Галванській долині сталася сутичка, яка забрала життя щонайменше двадцяти індійських та кількох китайських військових. Світ тоді говорив про загрозу війни між двома ядерними державами.
З того часу відносини були напруженими, але поступово сторони почали відводити війська, домовлятися про буферні зони, погоджувати спільне патрулювання. У 2024 році вперше за довгий час пролунали сигнали про нормалізацію: розмови про відновлення авіасполучення, паломництва до Тибету, полегшення візових правил. Washington Post писала, що навіть дрібні кроки здавалися символічними у відносинах двох гігантів.
І от кульмінація — 31 серпня 2025 року Моді вперше за сім років прибув до Китаю, де зустрівся з Сі Цзіньпіном на саміті ШОС у Тяньцзіні. У їхніх словах — "партнери, а не суперники", у домовленостях — економіка, інфраструктура, стабілізація кордону (Reuters, FT).
"Світ рухається до трансформації. Китай та Індія – дві найцивілізованіші країни. Ми є двома найбільш густонаселеними країнами світу та частиною Глобального Півдня... Життєво важливо бути друзями, добрими сусідами, а Дракон і Слон повинні об’єднатися...", - Сі Цзіньпін.
Чому це має значення для України
Індія — партнер США, але й головний покупець російської нафти. Китай — найбільший економічний тил Росії, що постачає мікрочипи, дрони, деталі подвійного призначення. І ось тепер дві ці країни демонструють готовність відкладати суперечки й зближуватися. Для України це має кілька ризиків.
По-перше, санкційна ерозія. Чим сильніше країни "Глобального Півдня" гуртуються і відмежовуються від Заходу, тим простіше Москві обходити обмеження. Китай уже постачає компоненти, які потрапляють у російську зброю, і Київ разом із союзниками фіксує ці "сірі схеми". (Буквально вчора українські військові виявили запис з китайського міста на одній з камер зі збитого дрону, що атакував Україну). Якщо Індія й Китай частіше узгоджуватимуть позиції, то обмежити ці потоки буде ще складніше.
По-друге, енергетика. Індія продовжує купувати російську нафту, тим самим утримуючи світові ціни від різкого стрибка. Для глобального ринку це плюс, але для Кремля — стабільне джерело валюти на війну. Американські санкції у вигляді високих мит на індійські товари лише підштовхнули Делі до того, щоб шукати опору в Китаї. Фактично Індія дала зрозуміти: вона теж має важелі тиску і не збирається беззастережно грати за правилами Вашингтона.
По-третє, дипломатія. Індія переважно утримувалася під час голосувань в ООН щодо України. У парі з Китаєм її "нейтралітет" може перетворитися на блокуючий голос у глобальних форматах, де Київ потребує підтримки більшості країн. А тим більше, що на відміну від Індії, Китай кілька разів відкрито голосував "проти" резолюцій щодо України. Чи не стане Індія на один бік поруч із РФ та Китаєм?
Звісно, не варто перебільшувати. Індія не стане союзником Китаю автоматично — історична конкуренція та суперечності нікуди не поділися. Делі залишається частиною формату QUAD (США, Японія, Австралія, Індія) й продовжує балансувати. Але вже сам факт, що Моді після семирічної паузи їде до Китаю, а обидва лідери говорять про «новий етап», — важливий сигнал.
Зближення Китаю та Індії - вклик для України
Для України зближення Індії та Китаю — скоріше виклик, ніж фатальна загроза. Воно робить санкційну систему менш ефективною, дає Росії нові канали для торгівлі та послаблює позиції Києва в глобальних організаціях. Але воно не створює єдиного "антизахідного фронту".
Індія завжди прагнула стратегічної автономії й не дозволить собі повністю втратити контакт із США та ЄС. Китай, попри гучні заяви, намагається уникати прямої участі у війні проти України, обмежуючись економічною та технологічною підтримкою Росії.
Зустріч Моді та Сі — не просто подія двосторонніх відносин, а дзеркало глобального зсуву. Світ дедалі менше нагадує просту схему "Захід проти решти", і країни Глобального Півдня шукають власні союзи. Для України це означає: перемога залежить не лише від фронту й підтримки США чи Європи, а й від уміння працювати з тими, хто не визначився.
Раніше ми повідомляли, про російський слід у вбивстві Андрія Парубія.
