Збитки енергетичного сектору України, за оцінками Світового банку та МВФ, безпрецедентні – понад 56 мільярдів доларів (дані на кінець минулого року). З початку повномасштабного вторгнення рашисти зруйнували та пошкодили понад половину потужностей виробництва електроенергії (зокрема зруйнована Каховська ГЕС і окуповані Запорізька АЕС та п’ять ТЕС), а видобуток газу впав на 40%.
17 липня на сайті Міністерства енергетики з’явився звіт міністра Галущенка, який в той день став міністром юстиції, під назвою “Чотири роки стійкості енергетики під час великої війни”. Текст написаний в кращих традиціях радянських газет – лише про досягнення. Вони дійсно є. Україна в ніч на 24 лютого 2022 року від’єдналася від енергосистеми Росії й Білорусі, а через три тижні приєдналася до європейської мережі ENTSO-E, поступово повністю перейшла на неросійське ядерне паливо, запчастини та послуги, з 1 січня поточного року припинила транзит російського газу, уникнула дефіциту блакитного палива попри постійні обстріли по газовидобутку і т.д. Тобто навіть в таких жахливих умовах завдяки титанічній праці тисяч фахівців енергетична система працює й відновлюється.
Однак Галущенко чомусь промовчав, що залишив невирішеними ряд питань, а саме: загрозу дефіциту електрики, особливо взимку, залежність від імпорту енергоносіїв, значні втрати через низьку енергоефективність промислових підприємств, повільну модернізацію й вразливість інфраструктури до нових атак, повільне впровадження енергоощадних технологій, швидке виснаження невідновних запасів нафти та природного газу й т.д.
Щодо Росії, вона давно перетворила свої енергоносії на зброю, якою цинічно шантажує звиклий до комфорту Захід. Однак поступово умови гри для Кремля змінюються. На енергетичному фронті відбуваються дуже цікаві події, які впливають і на геополітику, і на перебіг війни, і на бізнес, і на побут звичайних громадян.
Про це все - в ексклюзивному для today.ua інтерв’ю з відомим експертом з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президентом Центру глобалістики “Стратегія XXI” Михайлом Гончаром.
Ми розмовляли напередодні зустрічі на Алясці, де ці теми теж могли бути на порядку денному.
“Зараз ми бездефіцитно проходимо літній пік споживання”
- Михайло Михайлович, українців знову лякають проблемами, які на нас чекають взимку, – блекаути, холод у квартирах, відсутність газу, зріст цін на бензин. Наскільки готовий до складного без сумнівів опалювального сезону наш енергетичний сектор? Чи все можливе робить держава, щоб найстрашніші прогнози не стали реальністю?
- Почну з того, що з 2014 року, коли Росія вдалась до агресії проти України, і вже в середині літа припинила нам постачання газу, питання, які задають журналісти в міру наближення осінньо-зимового періоду, не відрізняються: на нас чекає апокаліптичний сценарій, “все пропало, зиму не переживемо”. Однак протягом одинадцяти років - дякуючи Богу, кліматичним змінам, хоча зими були різні, підготовці й проведеним заходам - нічого аномального не відбулось. Сподіваюсь, що й не відбудеться. Кожного разу подібна інформація поширюється через ворожі ІПСО плюс завдяки купі корисних ідіотів тут. Хтось хоче хайпанути й отримати черговий клікбейт, тому починає розповідати якісь небилиці. Звісно, що в умовах війни ми не можемо виключати дуже поганих сценаріїв, бо головний виклик пов'язаний з триваючою російською агресією й ударами по критичній енергетичній інфраструктурі.
Тепер ближче до дня сьогоднішнього. Ранньою весною ми чули купу прогнозів про те, що влітку через спеку будуть масові відключення електроенергії плюс проблеми з газом, бо Росія вдарила по газовидобувному сектору. Ви бачите які-небудь проблеми з електроенергією або газом?
- Жодних. Навіть в містах, де після прильотів електрики не було, дуже швидко відновляли електро- та газопостачання.
- Тому ситуація виглядає не так погано, як може здаватися людям непоінформованим.
Щодо запасів газу на зиму, то тут думки розходяться. Хтось говорить, що 13,2 мільярда кубічних метрів буде малувато, хтось в уряді вважає, що вистачить 12,5. Звісно, було б краще, якби було 15 мільярдів. Та й запас біди не чинить. Якщо залишиться невикористаним, то перейде на наступний сезон.
- Днями НАК “Нафтогаз” і Європейський банк реконструкції та розвитку підписали рекордну для України угоду про кредит на 500 мільйонів євро на закупівлю газу. Будемо сподіватися, що проблем з запасами газу не виникне.
- Темп закачки, який є зараз, дає надію, що ми десь на 1 листопада матимемо необхідний мінімальний рівень. А тепла чи холодна зима буде, не знає ніхто. На це питання ніколи немає відповіді.
В будь-якому випадку під час опалювального сезону буде йти прямий імпорт, хоча газу внутрішнього видобутку і запасів газосховищ нам вистачає. Якщо взяти в цілому, то імпорт нам не потрібен. Але в морози йде пік споживання - передусім це теплова енергетика і комунальна сфера, плюс газ для індивідуального опалення, тому треба імпортувати. І він буде коштувати дорожче, ніж влітку. Тобто так чи інакше питання більше зведеться до грошей, а не до відсутності газу.
Але ми ж пам’ятаємо, коли закінчився минулий опалювальний сезон, лунали прогнози, що на Європу чекає дефіцит газу через те, що Катар відмовляється постачати газ, бо ЄС вживає дискримінаційних заходів стосовно цієї країни, тому газ буде дорогий і його не вистачатиме. Думаю, що це були доволі маніпулятивні меседжі. Літо практично пройшло, а газу достатньо й ціни на задовільному рівні. Зараз ціни на хабі TTF майже такі ж самі, як і торік у цей час. І закупівля газу йде.
Тут так само, як і з електроенергетикою. Попри всі завдані ушкодження електростанціям і об'єктам Об'єднаної енергетичної системи України, попри те, що ми мали великий дефіцит генеруючих потужностей теплової генерації й гідроенергетики торік внаслідок російських ударів, зараз ми бездефіцитно проходимо літній пік споживання. За що маємо подякувати й “Укренерго”, і “Енергоатому”, і тепловикам. Ба більше, з липня ситуація дозволяє нам трохи продавати електроенергію. І це свідчить про стійкість і гнучкість української електроенергетики й газового сектору. Тобто ворог б'є - ми відновлюємо, ремонтуємо, поновлюємо запаси й продовжуємо працювати.
- До колишнього міністра енергетики Галущенка було забагато питань. 17 липня на його місце прийшла Світлана Грінчук. Тема її кандидатської дисертації - “Розвиток іпотеки в сільському господарстві України”. Вона з 2016 року на різних посадах займалася питаннями зміни клімату. У 2022 році стала заступницею міністра захисту довкілля та природних ресурсів, у вересні 2023-го - заступницею міністра енергетики, через рік - міністеркою захисту довкілля та природних ресурсів, тепер їй чомусь вирішили довірити надважливий для існування країни сектор, ще й під час війни. Є дуже серйозні сумніви, м’яко кажучи, в такому призначенні.
- Я так скажу. По суті, наш енергосектор тримається на операторах – це “Укренерго”, Оператор ГТС України, “Укргазвидобування”, “Укртрансгаз” (це підземні сховища). Саме вони виконують реальну роботу і реалізують необхідні заходи. А Міністерство енергетики це паразитарна надбудова незалежно від того, хто його очолює. Так не повинно бути, але, на жаль, так є. Тому прізвища очільників особливої ролі не грають. Свого часу енергетичним відомством керували титани - Іван Плачков, Сергій Єрмілов та інші. Це професіонали, які починали з нижчих щаблів і гарно знали матчастину. А зараз це просто люди, яких призначають. І таке відбувається не лише в цьому міністерстві. На жаль, скрізь так. Погано звучить, звичайно, але це просто “наглядачі” (смотрящі) за галуззю від Офісу президента.
- Військова допомога від Європейського фонду миру на суму 6,6 мільярда євро з початку року заблокована через угорське вето, заявив колишній глава зовнішньополітичного відомства ЄС Жозеп Боррель. Ви справедливо обурилися: “А ми продовжуємо транзит російської нафти Угорщині. І якщо нібито нова премʼєрка, і нібито нова міністерка енергетики, і новий-старий міністр закордонних справ, і новий міністр оборони й старий премʼєр не помічають такої поведінки Будапешта, то це говорить тільки про одне - пахне корупцією високого рівня. І де тоді НАБУ, ДБР, СБУ, коли український нафтотранспортний оператор таке чинить, ігноруючи національні інтереси в час війни, даючи можливість обом ворогам - режимам Путіна та Орбана - заробляти на крові українців?” От як це коментувати?
- Я глибоко підозрюю, що має місце якась корупційна оборудка. Торік російська нафта раптом перефарбувалась в угорську, однак від цього не перестала бути російською за походженням. А на папері як би все нормально. “Ми не транспортуємо російську нафту, вона угорська. Угорщина - член ЄС, а ми ж хочемо в ЄС. І взагалі ми ніяких угод не міняли. Яка була, така і є. Ми маємо її виконувати”.
- Йдеться про десятирічний договір державної компанії “Укртранснафта” з російською “Транснефтью”.
- Так. Тому я не раз підкреслював, що має бути створена парламентська комісія, яка б розібралася, чому так. Багато хто говорить, що “ми робимо цю послугу Угорщині, але ж звідти отримуємо дизельне пальне, електроенергію, газ”. Але тут є певна маніпуляція. Ми дійсно отримуємо через - підкреслюю! - Угорщину деяку кількість дизельного пального. І це роблять трейдери, а не уряд Угорщини. Але він заробляє на цьому. Так само і з газом, і з електроенергією. Тобто, окрім того, що вони заробляють на здешевленій російській нафті, переробляючи її, ще й додатково заробляють на нас. І при цьому проводять абсолютно антиукраїнську політику у всьому. Тому однозначно цей баланс вигод і збитків для нас негативний. Ми таким чином підживлюємо й агресора, і його троянського коня в Європі.
- Ще й як.
- Попередній прем'єр аргументував, що є Договір про енергетичну хартію, де гарантується свобода транзиту. Він не знав, що Європейський союз в червні 2024 року припинив участь в цьому договорі?
Іноді ще говорять, що цей процес не можна припинити, тому що ми тоді порушимо Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Але там є стаття 472, де чітко сказано: “Угода не перешкоджає жодній зі Сторін вживати необхідних заходів для забезпечення своєї безпеки, зокрема, у випадках серйозних внутрішніх заворушень, війни або іншої надзвичайної ситуації, що загрожує громадському порядку”. Дії агресора проти України та транзит нафти через нашу територію, який дозволяє отримувати додатковий дохід, хіба не є чинником, який посилює загрозу національній безпеці?
Угорці вміють робити корупційні оборудки. Наприклад, як вони зіпсували відносини з Хорватією? Угорська компанія MOL шахрайським способом поступово отримала контроль над майже половиною хорватської національної нафтової компанії ІNA. Ця історія триває з 2008 року. Хорвати вимушені були звернутися до суду. Як з'ясувалось, там був ще й хабар в десять мільйонів доларів тогочасному прем'єр-міністру Санадеру. За це та ще деякі злочини він був у 2012-му та у 2019-му засуджений відповідно до десяти та шести років позбавлення волі. Нещодавно звільнений умовно-достроково.
До речі, виглядає абсурдно, коли в нас закривають дані про те, який обсяг нафти прокачується. Насправді таким чином українська сторона приховує російську статистику. Бо нафта йде тільки звідти, в цьому трубопроводі нема ніякої іншої нафти, окрім російської.
Тому транзитом “угорської” нафти мають терміново зайнятися певні органи, яких у нас повно, - НАБУ, СБУ і т.д. Та й нашим законодавцям треба було б вивчити ситуацію і відреагувати. Тим більше, що був підготовлений законопроєкт про припинення надання транзитних послуг для російської нафти. Але віз і нині там. Тому що хтось на цьому заробляє. Звичайно, і росіяни, і угорці для того, щоб зберегти мільярдні доходи, можуть дозволити собі пустити кілька десятків мільйонів на хабарі певним людям. Щоб ті з розумним виглядом розповідали про ці угоди або просто мовчали. Це питання порушували офіційно багато разів, однак окрім висловлювань колишнього прем'єра Шмигаля свого часу, нічого більше не було.
“Російську нафту треба поступово витискувати з ринку”
- Радник Кремля із зовнішньої політики Дмитро Суслов в інтерв'ю Corriere della Sera сказав, що Трамп загнав себе в кут, вимагаючи від Китаю, Індії та Бразилії припинити імпорт російської нафти й погрожуючи їм вторинними санкціями. На думку Суслова, ці країни не піддадуться тиску і їхня відмова стане проблемою для США. Він упевнений, що Трамп розуміє, що в цій ситуації йому доведеться або поступитися, що продемонструє його слабкість, або втягнутися в серйозний політичний і торгівельний конфлікт з непередбачуваними наслідками. Як розвиватимуться події далі?
- Що стосується Китаю, то тут найшла коса на камінь. Сполучені Штати з Китаю нічого не вичавлять, позиція Пекіна в цьому плані доволі чітка. Тим більше, що Трамп програв тарифну війну Сі Цзіньпіну.
Індія – це інша справа. Тут, мені здається, для Трампа може бути історія успіху якщо, звісно, він не передумає після зустрічі з Путіним на Алясці. Він же не раз за ці пів року роздавав обіцянки, що можуть бути пом’якшені санкції проти Росії. А друг Володимир може попросити: “Ти не чіпай індусів”.
Індія це не Гондурас. Індуси зараз зайняли жорстку позицію і виявляють солідарність більше з Китаєм, який є ворогом Індії, і з Росією. Очевидно, що на саміті ШОС, який пройде в Тяньцзіні 31 серпня - 1 вересня, Росія, Індія та Китай продемонструють непорушну єдність у протистоянні Сполученим Штатам.
Але індійська економіка і зокрема нафтовий сектор по-іншому влаштовані, ніж китайські. Ми бачимо, що низка індійських компаній стала закуповувати американську нафту або більше саудівської. Тобто індійці будуть діяти у своїх інтересах. Коли Трамп запровадив додаткові 25% мита на імпорт з Індії, не випадково їхній радник з питань національної безпеки тут же помчався до Москви. Там він позначив, що Індія буде продовжувати купувати російську нафту, але “ми повинні знати, чим ризикуємо й що отримаємо, дайте більшу знижку, тоді ми упремося”. Це промовисто говорить само за себе.
Але для росіян давати більшу знижку індусам означає недоотримувати доходи в бюджет війни. Особливо з урахуванням довгого плеча транспортування нафти з російських портів Балтики або Чорного моря. В Китай нафта по морю теж йде, але половина - по трубопроводу, це дешевший вид транспортування. А в Індію тільки морем.
Тому Делі зараз намагається підрахувати баланс вигод і можливих втрат. А їм є що втрачати, бо в торгівлі зі Сполученими Штатами Індія має гарне сальдо. Вона експортує туди своїх товарів разів в десять більше, ніж в Росію, з якою в них колосальне негативне торгове сальдо. Так, нафта дешевше, ніж закуповувати її в зоні Перської затоки (Індія завжди купувала і продовжує закупати нафту на Близькому Сході), але зараз з Росії приходить десь 38%. І то це стало відбуватись після 2016 року, коли “Роснефть” купила індійський нафтопереробний завод. А до того закуповували не більше 2% всього обсягу імпортованої нафти.
Тому в нинішній ситуації індуси намагаються зрозуміти, де більше виграють. Думаю, що вони з часом, коли відшумлять оці топові події на Алясці та в Тяньцзіні, підуть шляхом зменшення закупівель російської нафти (ми вже бачимо таку тенденцію) й збільшення закупівель близькосхідної. Вони непогано заробили протягом цих двох з половиною років на російській нафті, а далі повернуться до бізнесу більшою мірою з арабами, як зазвичай.
Тим більше, що Саудівська Аравія (не знаю, у взаємодії зі Сполученими Штатами або це просто паралельний процес) запропонувала індусам два потужних проєкти по нафтопереробці й нафтохімії під постачання своєї нафти. Це те, що потрібно індусам.
Однак якщо Індія почне зменшувати закупівлю російської нафти, вона від цього не встане на наш бік. Тут не треба мати жодних ілюзій.
А для росіян безперечно виникне проблема, куди далі дівати цю нафту. Вона з ринку не зникне. Росіяни змушені будуть її з більшими дисконтами десь продавати. Грубо кажучи, її розмішають десь в Малайзії, наприклад, з іншими сортами, щоб неможливо було ідентифікувати російське походження, і потім через якісь прокладки продадуть як якийсь новий сорт нафти.
- Нафта залишається найбільшим геостратегічним ресурсом у світі. Росія намагається врятувати високі ціни на неї. Авторитетний американський експерт Том О'Донел стверджує, що знижувати цінову стелю - принципово неефективна політика, оскільки російський тіньовий флот є лазівкою для обходу обмежень. На його думку, російську нафту треба просто виводити з ринку. Яким чином?
- Я добре знаю О’Донела і погоджуюсь з ним в цьому випадку. Цінова стеля не працює по одній простій причині. Як тільки з'явилася ціна 60 доларів за барель, Путін підписав указ, згідно з яким з 1 лютого 2023 року заборонено постачати іноземним компаніям та громадянам нафту, якщо в контрактах передбачено фіксовану максимальну ціну. От і все.
Комерційні контракти ніде у світі не є публічними. В якихось випадках, якщо це були законослухняні покупці, вони намагались якось і вашим, і нашим спрацювати. А взагалі ніхто цієї цінової стелі не дотримується, й контролювати її неможливо в принципі. Бо тоді треба зобов'язати компанії оприлюднювати ціну контракту. А це підрив конкурентоздатності суб'єкту господарювання, що суперечить правилам Європейського союзу. Компанії можуть звертатися в суд. Але це окрема історія.
От зараз цінову стелю знизили. А як ви взнаєте, яка реальна ціна контракту? Ніяк. Тому мова і йде про те, що потрібно обмежити нафтовий експорт Росії. Це реально зробити. Звісно, це не буде так, що є якийсь рубильник, умовно кажучи, і раз - з завтрашнього дня нафтовий експорт Росії зупиниться. Це можна робити поетапно. Мають спільно і послідовно діяти Європейський союз, Саудівська Аравія і передусім Сполучені Штати.
Взагалі на глобальному нафтовому ринку є три головні гравці – США, Саудівська Аравія і Росія. Сполучені Штати - найбільший світовий видобувник нафти. Зараз саудити та росіяни значно менше видобувають, ніж американці. І от в цій тріаді, якщо двоє зіграють проти третього, той програє.
Картель експортерів нафти ОПЕК+ це по суті спільна гра саудитів з росіянами. Звідси й було підвищення ціни на нафту.
У 2016-му році з’явилася ідея у відповідь на ОПЕК+ створити картель споживачів, які будуть диктувати свої цінові умови. Однак створювати його не потрібно, бо існує Організація економічного співробітництва і розвитку, яка об'єднує промислово розвинені держави, які не мають великих запасів нафти, тому купують її. У 2022-му поверталися до цієї ідеї, значною мірою в Європі її просували поляки. Але американці були проти, мовляв, створення такого картелю це антиконкурентна поведінка. Так нічого і не відбулось. Тому ОПЕК+ грав свою гру.
Зараз ситуація змінилася, оскільки США і Саудівська Аравія взаємодіють більш тісно. Саудити не хотіли мати справу з Байденом та його адміністрацією. А з Трампом вони співпрацюють. У вересні минулого року, розуміючи, хто стане президентом в Сполучених Штатах, вони позначили, що з початку 2025-го міняють стратегію дотримання квот і тримання високої ціни на нафту на стратегію розширення ринкової ніші на глобальному нафтовому ринку. Тобто знижувати ціну на нафту й пропонувати більші обсяги з тим, щоб забезпечити більше коло клієнтів. Ця ініціатива саудитів вигідна якраз для індусів. І в Польщу, наприклад, так само саудівська нафта прийшла.
Якби була взаємодія цих двох глобальних гравців плюс політична воля держав зони Балтійського моря обмежувати рух танкерів зі списку так званого тіньового флоту в зоні Данських проток і взагалі не допускати входження їх в Балтику під завантаження російською нафтою, і щоб саудити тим часом додали на ринок своєї нафти, бо в них достатньо вільних потужностей для видобутку й експорту, такий підхід міг би спрацювати.
Але держави зони Балтійського моря ніяк не відважуються на якісь рішучі кроки. Вони всі є членами ЄС і НАТО. Їх аргумент - це порушить принцип свободи мореплавства. Цей принцип правильний і гарний для мирного часу, але зараз йде війна. По суті, Європа продовжує жити за звичними комфортними мирними часами. Хоча підривна діяльність, яку зараз Росія чинить проти Європи, мала б спонукати європейські уряди, передусім країни регіону Балтики, до жорстких дій.
Основний експортний нафтовий потік - практично 60% - з Росії йде через Балтику. Тому в цьому плані О’Донел має рацію - російську нафту треба виводити. Звісно, що вона не зникне. Її все одно, хай в зменшених обсягах, будуть десь розмішувати й продавати по зниженій ціні. Тобто не буде сценарію, як розповідають, що буде сплеск цін на нафту, якщо російську нафту не пустять на ринок.
Одномоментно це зробити неможливо, а поступово витискувати – так. Якби не йшли шляхом дискусій, а діяли, ми б бачили зараз зовсім іншу картину.
Євросоюз почав застосовувати цю політику, але стосовно тільки європейського ринку. У травні 2022 року прийняв шостий пакет санкцій, який передбачає часткове ембарго на імпорт російської нафти. Тобто Європа (за винятком Угорщини й Словаччини) поступила нібито чесно. Але ця нафта пішла куди? У Китай, Індію, Туреччину, Бразилію, ще кудись. Все одно Росія продовжує отримувати гроші. Вони менші, їх важче отримати, це не завжди нафтодолари, є нафторупії, а більше нафтоюаней. Але це гроші. Фінансування війни Путін забезпечує нафтовими доходами (зараз це трохи більше половини), а також обрізаючи соціальні статті бюджету, скасовуючи масштабні інвестиційні проєкти й так далі.
“Потрібно зробити повне економічне ембарго країни-агресора”
- Низка європейських енергетичних компаній, які виграли або збираються виграти арбітражі у “Газпрому” за зрив законтрактованих обсягів постачання газу у 2021–2022 роках, переймаються питанням стягнення з нього боргів. Це чималі гроші - загальна сума приблизно 18 мільярдів євро. Звісно, що “Газпром” не збирається нікому нічого сплачувати, оскільки перебуває в дуже плачевному фінансовому стані.
- Зараз “Газпром” не може чимось підсобити бюджету війни. Він навпаки готовий тягнути з держави гроші. Тому в Росії з 2023 року збільшили ціну на газ для внутрішніх споживачів. Кремль не ризикує піти на крок типу двократного підвищення, хоча з урахуванням того, що Росія сама споживає велику кількість газу, вони могли б на цьому непогано заробити.
Десь по 10% щорічно збільшують, але це не рятує “Газпром”. Тому він робить відчайдушні спроби якимось чином повернутися на європейський ринок в замаскованому вигляді. Це не вдається. Згадаємо історію минулого року з так званим азербайджанським газом.
Після рішення арбітражів (не всі ще завершені, тому цифра може мінятися) перед “Газпромом” стоїть питання виплати цих стягнень. Зрозуміло, виплатити він їх не може. Якась власність “Газпрому” десь є, але він її переоформив, де встиг, тому вона стала недоступною. Щось вдається знайти, як “Нафтогазу”, наприклад, в Австрії, і австрійський суд погодився на те, щоб це пішло як стягнення, але це відносно невелика сума порівняно з тим, що “Газпром” заборгував. Європейцям теж дещо вдається, але все одно це дріб'язок.
Тому в “Газпромі” (точніше, напевно, в Кремлі) вирішили діяти більш хитрим чином. Поки що це ще не вийшло назовні, однак очевидно, що йдуть певні обговорення. Суть в чому полягає? “Газпром” пропонує заплатити ці стягнення натурою, тобто газом, бо грошей все одно немає. Але при цьому висуває умову, що половина газу буде йти як компенсація тих стягнень, а інша половина - на комерційних засадах. Мовляв, “поверніть нас на ринок, ми будемо себе поводити гарно”.
І хоча зрозуміло, що ці всі схеми будуть можливі лише після припинення російської агресії проти України, їх все одно допускати не можна, оскільки це полегшення фінансового стану “Газпрому”. Вони хочуть і зайвий газ десь реалізувати, хай частина його піде безплатно для компенсації стягнень, але разом з тим паралельно буде й заробіток. І ці гроші будуть витрачати на підготовку до нової хвилі агресії.
Сьогодні щодо фінансового стану “Газпрому” немає жодних оптимістичних очікувань. А далі вже все залежатиме від того, як поводитимуть себе передусім наші європейські партнери й американці. Сподіваюсь, що наміри Трампа заохотити Росію до миру через пом'якшення санкцій не відбудуться. Тому що насправді це стане заохоченням до продовження війни. Але Трамп непередбачуваний у своїх рішеннях.
- Європа відмовилася від російського газу. Тобто через нашу “трубу” майже нічого не йде. В якому стані вона зараз?
- ГТС перекачує газ внутрішнього видобутку до українських споживачів плюс невеликі обсяги імпорту. Закачка газосховищ йде. Ніяких новин про якісь проблеми немає. Система працює, як і має працювати.
- Нещодавно в інтерв’ю для today.ua відомий фінансовий експерт Сергій Фурса сказав, що “війна так чи інакше завершиться через економічні обставини”. Росія – це велика нафто-газова колонка, від роботи якої значною мірою залежить бюджет агресора. Враховуючи ситуацію на світовому нафтовому і газовому фронті, реально додушити економіку Росії? До цього йде чи ні?
- Як би йде, але не тими темпами, які потрібні для того, щоб дійсно зупинити російську агресію. Найголовніша проблема – відсутність належної політичної волі лідерів західних країн та їхня розкоординація через те, що Трамп пішов зовсім не трансатлантичним курсом, а Європа внутрішньо не сконсолідована.
Душити економіку агресора можна. І Росія цього страшенно боїться. Але разом з тим наші європейські партнери хочуть чого? Зупинити російську агресію, але при цьому не зазнавши дискомфорту для себе. А так неможливо. Тому треба йти на певні жертви. Вони й пішли, відмовившись від російських енергоносіїв. Але цього недостатньо. Це лише перший крок. Далі потрібно зробити повне економічне ембарго країни-агресора, тобто припинити торгівлю з нею. Залишити гуманітарний аспект, наприклад, торгівлю медпрепаратами, а решта експорту має бути припинено.
Я вже казав, що половина витрат федерального бюджету поповняється шляхом продажу енергетичних ресурсів, а інша половина – це продаж лісу, цементу, зерна, чорних та кольорових металів, добрива. Що таке експорт добрива? Це експорт газу. Це навіть більш вигідно, тому що це трансформація сировини в готовий продукт з більшою доданою вартістю.
Треба змінити такий підхід. Про це мова вже йде. Я був свідком залаштункових обговорень на цю тему в Давосі взимку 2024 року. Але в публічну політичну топову площину вони не перейшли.
Для європейців дуже важливий комфорт. Однак вони мають відчути, що війна проти України це не просто війна в Європі - це війна проти Європи, яка також має воювати, а не стояти осторонь.
Але, знаєте, час робить своє. У 2015 році в якомусь французькому або італійському виданні я побачив карикатуру, іноді на різних заходах її показую. Там суть така. Донбас, палає хата, стоїть українська бабуся в хусточці й кричить: “Війна в Європі!” А поруч - два євробюрократи з портфелями, високий і товстий. Один на одного дивляться. Перший запитує: “Війна?” Другий: “В Європі?”
В той час вони не сприймали наші події як війну. Ба більше - не вважали, що це війна в Європі. Географічно нібито так, але це ж не країни Європейського союзу й НАТО, все відбувається далеко від кордонів, тому “це не наше протистояння”. Тепер вони не просто відчули, а й зрозуміли загрозу, однак інерційно ще продовжують вважати, що воюють дві країни, які як би поза Європою. З усвідомленням того, що Європа має не просто допомогати Україні, а зупинити цю війну, щоб вона не прийшла на територію континенту, досі складно. Хоча є емоційні відчуття, що все може закінчитись кепсько, якщо Україна зазнає поразки. Як ні парадоксально це прозвучить, але Трамп, давши Європі копняка, посприяв, щоб стався прогрес у переосмисленні реалій. Хоча все йде дуже повільно. Але нам своє робить.
