Інтерв’ю з Дмитром Полтавським — Frontend Team Lead @ Uplandme, Inc.
Розмова про те, як технічний виклик стає публікацією, публікація — стандартом, а стандарт — основою міжнародного визнання.
Дмитро Полтавський — IT-інженер із десятирічним досвідом, який спеціалізується на архітектурі високонавантажених фронтенд-систем. У ролі Frontend Team Lead в Uplandme Inc. він розробив технічні рішення, що стали основою стабільності Web3-платформи Upland, яка обслуговує мільйони користувачів. Його робота стала не лише практичним проривом, а й темою наукових публікацій, присвячених архітектурі та швидкодії браузерних інтерфейсів.
Інтерв’юер: Ви якось сказали: "Якщо ви вважаєте, що браузер — це повільно, значить ви ще не пробували зробити його багатопотоковим". Це звучить як технічний виклик, що заклав основу підходу, який ви застосували в Upland. Розкажіть, звідки виник цей принцип — і в якому контексті він став ключовим.
Дмитро Полтавський: Це був не просто виклик — система досягла межі архітектурної стійкості. Ми спроєктували інтерфейс для Upland — Web3-платформи з високою інтерактивністю та великим обсягом даних, яка мала забезпечувати стабільну роботу навіть на малопотужних Android-пристроях. Надлишок об'єктів і складна візуалізація спричиняли просідання FPS і порушення відгуку. Стандартні рішення виявилися неефективними.
Upland не був проєктом із готовою інструкцією. Це була інженерна зона турбулентності, де рішення доводилося ухвалювати в реальному часі — без прецедентів, без перевірених моделей, без права на помилку.
Рішення, прийняті в умовах обмеженого часу, зрештою оформилися в архітектурний підхід, який я згодом формалізував у науковій статті.
Інтерв’юер: Який підхід ви застосували, щоб вийти з цієї турбулентності?
Дмитро: Ключовим рішенням стало розпаралелювання. Ми відмовилися від однопотокового підходу до роботи в браузері. Web Workers дали змогу винести ресурсоємні задачі — як-от парсинг 3D-моделей чи обробку карт — у фонові потоки.
Проте навіть цього було недостатньо для стабільної роботи на малопотужних пристроях. Нам потрібен був інструмент, що дозволяв би обробляти дані максимально ефективно. Саме тут ми впровадили WebAssembly — для виконання критичних обчислень зі швидкістю, близькою до нативного коду.
У поєднанні з Web Workers це дало змогу створити подієву, паралельну модель архітектури — не просто оптимізовану, а переосмислену з нуля.
Цей підхід ліг в основу моєї статті “WebAssembly Integration in Performance-critical Web Applications”, де я детально описав архітектурну модель паралельної обробки в браузері з використанням WebAssembly і Web Workers.
Інтерв’юер: Інженерні практики з продакшену рідко стають темою наукових публікацій. Що спонукало вас формалізувати свій досвід?
Дмитро: Ми працювали з задачами, для яких не існувало готових рішень чи описаних прецедентів. Я усвідомив: якщо ці підходи не задокументувати, їх неможливо буде відтворити або масштабувати. Це не про академічний престиж — це прояв професійної відповідальності.
Оскільки наші рішення не мали публічно доступних аналогів, я виклав їх у науковому форматі — як частину інженерної практики. Публікації підсилили довіру всередині команди, задали вектори для нових інженерів і стали елементом технічної бази знань проєкту.
Інтерв’юер: З ваших слів видно, що багато архітектурних рішень в Upland виникали не як слідування готовим патернам, а як необхідність створити їх з нуля.
Дмитро: Так. Ми не просто обирали з наявних інструментів — ми створювали інженерні прецеденти, бо їх ще не існувало.
Інтерв’юер: Тобто, коли ви кажете, що інженер у Web3 сам створює стандарти — ви маєте на увазі саме такі ситуації?
Дмитро: Коли ми починали роботу над Upland, зрілих стандартів ще не було. Усе — від механізмів захисту ключів до архітектури клієнтської частини — потрібно було створювати з нуля. Саме тоді ми закладали принципи, які згодом стали інженерними практиками.
Сьогодні галузь зробила значний поступ: з’явилися специфікації, SDK і усталені практики. Але мій внесок — у тому, що ми формували ці орієнтири саме в момент, коли вони були найбільш потрібні.
Інженер у Web3 пише не просто код — він проектує архітектурні основи майбутнього. І якщо твоє рішення критично для масштабної міжнародної кампанії, воно повинно бути прозорим, обґрунтованим і відтворюваним.
Інтерв’юер: Виходить, ваші інженерні підходи почали працювати і поза межами команди — як орієнтир для зовнішньої оцінки?
Дмитро: Саме так. Коли архітектурні рішення, реалізовані мною в Upland, почали використовуватись як еталон для інших проєктів, це відкрило наступну форму відповідальності — участь в експертній верифікації інших інженерів. Так я долучився до інженерної спільноти Hackathon Raptors.
Інтерв’юер: Розкажіть докладніше: як ваш внесок в архітектуру Upland призвів до того, що ви стали оцінювати інших інженерів у Hackathon Raptors?
Дмитро: Після визнання моїх архітектурних рішень в Upland мене включили до Fellowship, а згодом залучили як Elector — члена експертної ради, що відповідає за технічну експертизу нових кандидатів.
Я аналізував досьє кандидатів — серед них були Principal ML Scientist з Apple, інженер з AWS, продакт із Amazon. Аналіз включав архітектурні рішення, патенти, публікації та внесок у open-source. Мій висновок інтегрували в формалізовану систему peer-review, на основі якої ухвалювали колективне рішення.
Таке суддівство — це не змагання за титули. Це розподілена система професійної довіри, де ти відповідаєш за якість інженерних стандартів в індустрії. Оцінювання потребує не лише технічної експертизи, а й здатності зважувати масштаб і життєздатність рішень.
Інтерв’юер: Судячи з масштабу, ваша інженерна робота вже вийшла за межі окремого проєкту. Що ви плануєте робити далі, щоб зафіксувати й передати цей досвід індустрії?
Дмитро: Зробити ці інженерні підходи відкритими. Open-source інструменти, публікації з edge computing та WebAssembly, а також ініціативи зі стандартизації архітектурних рішень у Web3.
Рішення, створені в умовах обмеженого часу, трансформувалися у стабільну інженерну модель, яку тепер необхідно зробити доступною для всієї галузі.
Запроваджені підходи сформували основу практики нашої команди та здобули визнання за її межами — зокрема завдяки моїй участі у міжнародній технічній експертизі як судді.
Я передаю не просто інструменти, а інженерний підхід до мислення, перевірений у реальних умовах продакшену й підтверджений незалежною експертною спільнотою.
Я продовжую системно документувати нестандартні інженерні рішення — передусім у сферах, де галузь досі не сформувала стійких підходів. Це стосується Web3, edge-інфраструктури та взаємодії з браузером як із паралельною системою.
Якщо це дозволить іншим IT-інженерам спиратися не на припущення, а на перевірені принципи, отже, мій внесок як архітектора справді має прикладну цінність.
