23-річний Валерій – один із військовослужбовців ЗСУ, яких вдалося повернути до України після трьох років російського полону. Чоловік практично втратив зв'язок з колишнім життям та не зміг зустрітися з близькими.
Неволя захисника почалася у 19 років, під час боїв за Маріуполь. Йому довелося побувати у восьми російських в’язницях. Найстрашнішим місцем на землі він назвав колонію у Таганрозі. Валерій схуд на 12 кілограмів і вперше за цей час зміг викурити цигарку. Пачку подарувала йому мати одного із військових, якого вважають зниклим безвісти.
Чоловік вивчив у полоні українську мову, хоча до війни розмовляв російською. Рідне місто у Запорізькій області наразі перебуває під окупацією. Він не знає, де мати та інші родичі – про звільнення навіть немає кому повідомити. Його потішилось спілкування із журналістами, тому що це живі емоції.
"Я зараз розплачусь… Тепер у мене є задача — придумати, про що мріяти, знайти нову мрію. Бо три роки і три місяці я мріяв про одне — вийти на волю", - зазначив хоробрий українець.
Валерій попросив представників медіа передати, що він живий, дівчині та ім'я Руслана. Вони познайомилися до його полону – чоловік хоче продовжити спілкування.
Кожні кілька секунд хтось кличе звільненого військового на ім’я чи показує фото - з проханням упізнати когось із побратимів.
"Ви бачили військового з позивним Махно? ССО Покровськ? Знаєш когось із Курського напрямку? Був хтось із 36-ї бригади?" – Валерія засипають питаннями.
Захисника Маріуполя здивувала інформація про Курську операцію – у полоні він не отримував новин з фронту, зокрема про операцію у російському регіоні.
До Валерія підійшла заплакана дівчина з українським прапором на плечах. Вона подякувала захиснику і зазначила, що мріє про зустріч зі своїм нареченим, зниклим під Часовим Яром.
Молодик сам ледь стримував сльози:
"Я вам більше вдячний, ніж ви мені — за такі слова".
Нагадаємо, що ставлення України до російських військовополонених не можна навіть порівняти: окупанти навіть отримують заробітну плату.
