1 червня Служба безпеки України провела, причому з хірургічною точністю, блискучу, дуже ефектну, віртуозну й зухвалу спецоперацію зі знищення ворожої стратегічної авіації під назвою "Павутиння", в результаті якої був уражений 41 військовий літак. А через два дні завдала підводного (!) удару по Кримському мосту. Ще через два дні ЗСУ уразили установки ОТРК "Іскандер" на Брянщині, звідки нелюди запускали балістику по Києву.
Таким чином українці створюють для Кремля, який постійно вимагає від нас спочатку визнати "реалії на землі", де вони, на жаль, просуваються, а потім сідати за стіл переговорів, нову дійсність. І ця дійсність надихає й додає оптимізму. Тим більше, що ми точно знаємо, що далі буде.
В ексклюзивному інтервʼю для today.ua з відомим журналістом, блогером і волонтером Романом Цимбалюком ми торкнулися і цієї теми, і багатьох інших.
"Ситуація, коли ми вимушені лупити по російській ядерній тріаді, створена західним світом"
- Романе, чому, на ваш погляд, така млява реакція європейських партнерів на унікальні операції СБУ, які точно увійдуть у підручники спецслужб світу, і від яких ми всі в захваті? Ми не чуємо ані оплесків, ані компліментів. Ці події прокоментували натовські генерали у відставці та колишні політики на кшталт великого друга України Бориса Джонсона. А офіційних відгуків немає. От просто тиша. І Путін теж мовчить.
- Почнімо з Путіна. Йому насправді нема чого сказати в цьому випадку, крім того, що він має вийти й пригрозити нам усім смертю. Однак річ у тім, що Путін вже це робив неодноразово й додати до цих загроз йому нічого. Тому росіяни й тримають мовчанку. Але це не означає, що вони змінять свої плани.
Що стосується європейців, вони дійсно трохи налякані й нажахані. Це пов'язано з тим, що, хай там як, але ескалація - це якраз те, чого вони дуже сильно не хотіли б. Тобто західні партнери нам, звісно, співчувають, однак їх, в принципі, влаштовувало, що українців вбивають, бо "це ж велика Росія, в якої є ядерна зброя, тому ми допомагати вам будемо, але через те, що росіяни такі потужні, робитимемо це дуже обережно".
Знищення російських ракетоносців, які створювали в Радянському Союзі в основному для того, щоб завдавати ударів ядерними бомбами й по Європі, і по Сполучених Штатах, Захід насправді трохи напружує. І це треба визнати. Хоча, мені здається, партнерам треба нам подякувати (це ж просто і логічно - якщо ракетоносці знищені, вони їх вже атакувати не будуть) та збільшити військову допомогу.
А взагалі-то вся ситуація, коли ми вимушені лупити по цій ядерній тріаді (це стратегічна авіація, міжконтинентальні балістичні ракети та атомні підводні ракетоносці), створена західним світом. Якби нам в перший рік повномасштабного вторгнення дали все, що треба для спротиву і для того, щоб продемонструвати Росії, що її ніхто не боїться, до такого б, звісно, не дійшло.
Я люблю наводити приклад з одного з російських телеефірів, де якась потвора дивувалася: "Почему они уничтожают нашу ядерную триаду? Мы ведь не используем ядерное оружие против Украины". Так от, хочеться їм сказати, що всі ці літаки використовують для завдання ракетних ударів по Україні.
- Відомі аналітики вважають, що ці спецоперації не вплинуть на ситуацію на фронті, однак при цьому констатують, що Україна вивела війну на новий рівень і знову змінила світ. Ви згодні з такою думкою? Чи це трохи перебільшення?
- Слухайте, ми, якщо захочемо, можемо один одному компліменти до ранку розсипати, але питання не в емоціях, а в нових можливостях, які ми тепер побачили, і в тому, щоб нам усім вижити. Зрозуміло, що безпосередньо це не вплине на хід бойових дій, бо для цього потрібні інші засоби. Але ця війна велика та складна. Дійсно, знищення Ту-95 на наступ росіян на Сумщині не вплине. І тут привіт місцевій військовій адміністрації, яка замість того, щоб бетонувати там все, коли ЗСУ були на Курщині, просто проґавила цей момент. До речі, це злочин, і президенту треба своїх ставлеників не звільняти, а саджати до в'язниці. Але це відступ від теми.
Повертаюсь до питання про вплив спецоперацій. Чим менше у росіян цих ТУ-95, тим менше шансів, що будуть уражені ті чи інші об'єкти, зокрема військові, в тилу нашої держави. Тому все це пов'язано, і наша радість абсолютно обґрунтована. До того ж ніхто не скасовував те, що називається моральним станом суспільства і війська. Це стовідсоткова перемога у конкретно взятому випадку. А головний висновок який? Треба знищувати ворога скрізь, де це можливо. І коли ми робимо це на російській території, це вищий пілотаж і абсолютно законна ціль.
- 2 червня пройшов другий раунд переговорів у Стамбулі. Єдиним, однак дуже важливим їх досягненням, за великим рахунком, є погодження на обмін у форматі "всіх на всіх" важкопоранених і тяжкохворих військовополонених та військовослужбовців у віці від 18 до 25 років, а також повернення чергової партії тіл загиблих.
Щодо переговорного процесу стратегія Росії полягає в імітації бурхливої діяльності, а насправді в затягуванні часу, щоб встигнути захопити якомога більше нашої території в ході їхнього наступу. Київ і Москва демонструють свою конструктивність в першу чергу президенту США. В цій виставі один глядач, і Путіну важливо зберігати діалог з ним. Тому буде третій раунд, четвертий, десятий – суцільний біг по колу, зустрічі за зустрічами, бо спільних позицій немає й не може бути. Серйозний класичний дипломатичний переговорний процес без участі персонажів типу Мединського взагалі буде? Як ви бачите цю ситуацію?
- Розберімо її в комплексі.
По-перше, не думаю, що ці перемовини можна назвати беззмістовними.
По-друге, відомо, що зустріч делегацій тривала півтори години. Зрозуміло, що за цей час можливо лише обмінятись документами та якимись загальними фразами. Ці перемовини не для цього організовували. Це ширма. Набагато цікавіше, про що Мединський говорив з головою нашої делегації міністром оборони Рустемом Умєровим. Росіяни повідомили, що їхній діалог продовжувався дві години, та й ми це не спростовуємо. От там і були, мені здається, якісь більш довірливі, скажімо, розмови про погляди Російської Федерації на закінчення війни.
З іншого боку, це по-третє, визнаймо, що росіяни ніколи не приховували ані на словах, ані на ділі свої прагнення і бажання знищити Україну як державу, а українців просто фізично вбити.
По-четверте, якщо ми говоримо про російський меморандум, який містить 31 пункт пропозицій щодо умов припинення вогню, усі кажуть, що їхні вимоги давно відомі, що це все вже було. З одного боку так, але вони туди вписали нову вимогу - "відмова України від диверсій проти Росії з гарантіями". Раніше вони про таке чогось не говорили. А тепер їм ця тема стала боліти.
Переговори дійсно ініційовані американською стороною, як ви сказали. До цього питання стояло так: якщо ніяких змін не буде, то американці й західний світ в цілому почнуть діяти інакше, в тому числі в сегменті санкційної політики. Час настав. Якби було треба провести перемовини лише для того, щоб забрати наших людей, це 100% є позитивом. А якщо ще й утворити умови для розширення санкцій, особливо проти російської нафти, це теж непогано, хоча я дуже скептичний в цьому плані. Це перший аспект.
Другий. Ключовим моментом в нашому протистоянні є зброя. А тут мені навіть самому цікаво. З одного боку ми бачимо, що американці начебто йдуть кудись не туди, не збираються приїжджати на "Рамштайн" і т.д. - взагалі багато чого не роблять. Але я не чую від представників нашого війська скарг на брак якоїсь зброї, набоїв або ще чогось, як у нас було дуже багато разів. Мені здається, це говорить про те, що питання про постачання зброї винесено до непублічної площини.
"Нашим головним перемовником є Збройні Сили України"
- Ви з серпня 2008-го до початку січня 2022-го працювали власним кореспондентом агентства УНІАН в Москві, постійно ставили дуже жорсткі питання Путіну та іншим російським політикам, дуже глибоко знаєте ситуацію в Росії. Відомі економісти пишуть, що країна-агресор стоїть на краю прірви – ключова ставка Центробанку 25%, виснаження валютних і золотих резервів, демографічні проблеми й т.д. Однак прогнози фахівців протилежні. Одні вважають, що крах там наступить дуже скоро, інші – що економіка здатна триматися довго, бо є непогані запаси. Взагалі наскільки виснажена Росія? Чи можуть запалати там Кавказ у зв'язку з тим, що Кадиров нібито помирає, Татарстан та інші регіони?
- Це наше улюблене питання. Ми всі чекаємо, коли вони розваляться, що в них закінчаться гроші на війну й вони займуться собою. Давайте одразу наголосимо, що на це не треба розраховувати. Ми маємо, звісно, ці питання з'ясовувати, вивчати, планувати, допомагати чеченцям і не тільки звільнитися від російської окупації. Це комплексна робота на десятиріччя, і її треба виконати.
Що стосується фінансової складової, оці паскуди "хорошие русские", тобто політемігранти з гарною освітою, запровадили тезу про існування ліберальної башти Кремля. Як на мене, вони це зробили саме для того, щоб показати, що начебто щось знають і розуміють, а насправді вони в цьому випадку такі самі сторонні глядачі, як і ми. Тому коли хтось з них каже, що в російському бюджеті поменшало грошей, хай знайдуть офіційні дані про те, що з початку великої війни Росія отримала майже трильйон доларів від продажу нафти та газу, у тому числі від держав, які нас підтримують. Тому стверджувати, що там є дефіцит коштів, це тупість і недалекоглядність.
У всіх країн є купа проблем. Для нас головне - виходити з того і планувати своє життя таким чином, що у Путіна грошей на війну вистачить. Йому може їх не вистачити на Рязанську область, на якісь мости, дороги, школи, ще на щось, але вистачає на Чечню і на війну. Але його це не обходить, тому що росіяни у своїй масі для нього лайно, вони не є предметом для хвилювання. Тому з баблом там все буде нормально.
Між іншим, правило про гроші й війну (що війна – це дорогий та ресурсозатратний процес, який потребує значних фінансових вкладень) універсальне. Ми, здавалося б, теж знаходимося в такій скрутній ситуації вже багато років. Але грошей вистачає. Тобто держава працює в повному обсязі, функціонують банки, літні люди отримують пенсії, бюджетники - зарплатню. В Росії так само. Тому розраховувати на якийсь економічний її крах наразі не доводиться, і хто б там що не казав, але на неї по-справжньому ніхто не тисне, маю на увазі економічну опцію. Той самий сенатор-республіканець Ліндсі Грем і, відповідно, американці, з санкціями на 500% проти Китаю та Індії скачуть вже дуже довго. Але з певних причин їх не ухвалюють. Чому? Бо: а) це боляче; б) ще питання, чи спрацює ця історія.
Тому я б все ж таки робив акцент не на розмовах про те, що Росія скоро завалиться, а на тому, як ефективно нищити ворога, щоб як мінімум зупинити його наступ.
Щодо думки росіян про поточну ситуацію, насправді немає ніякої думки. От просто вона не існує. Тому що в сучасній Росії її громадяни не є суб'єктами ухвалення рішень. Вони можуть щось думати про війну – бути за або проти, пропонувати розстріляти російських строковиків або розстріляти Володимира Соловйова, який пропонує їх розстріляти, але це, звісно, класно для блогінгу - чудові цитати, жабогадюкинг і всяке таке. Але не думаю, що це впливає на керованість Росії.
Яка там кількість внутрішніх сил оборони - ФСБ, МВС, Росгвардія тощо? Три мільйони. У Путіна немає жодних проблем з силовим забезпеченням так званої стабільності всередині. Принаймні зараз. А як буде далі - це ворожіння на кавовій гущі. Тому ми маємо зрозуміти одне: не буде якоїсь чарівної кулі, що от TAURUS нам поставлять - і все, тоді вони злякаються. І не буде якоїсь такої миттєвої події, яка змінить ситуацію на нашу користь. Звісно, чорні лебеді існують, але краще не розраховувати на них, бо вони можуть і не прилетіти. На Заході можуть собі дозволити чекати на повторення 1917-го або 1991 року. Ми – ні.
- Путін впевнений, що час на його боці, що в нього є шанси завершити війну на прийнятних для нього умовах, створивши хаос як мінімум на континенті. Він прагне знищити порядок, встановлений 80 років тому США та їхніми союзниками, головний принцип якого – заборона силового захоплення територій, хоча тоді пів Європи було віддано Сталіну. Путін сіє в Україні руйнування та смерть і заради садистського задоволення, і заради того, щоб наново перерозподілити світ у форматі "Ялта 2.0". Світогляди Трампа і Путіна в частині повернення до ситуації, коли великі держави вирішують долю малих країн, збігаються. "Мені – Гренландія, Панама і Канада, тобі – Україна, Балтія і Східна Європа, Сі Цзіньпіну – Тайвань і Південнокитайське море". Такий переділ світу сьогодні можливий?
- Ті домовленості в Ялті стали фіналізацією процесів, які відбувалися на землі під час завершення Другої світової. Щоб проводити щось подібне зараз, треба перемогти. Наразі при всій тяжкості й складності нашого положення на фронті я не бачу підстав говорити про те, що в росіян є такі можливості. Їхні мрії сильно скукожилися. Раніше вони говорили про те, що їм треба повторити взяття Рейхстагу. Зараз хочуть знищити Харків та Суми. Якщо ми говоримо про геополітичний аспект, різниця очевидна.
До чого я веду? Я розумію, звідки виникає це питання. Воно пов'язане з російськими шаленими амбіціями, які транслюють Медведєв та вся ця банда. Однак вони не відповідають їхнім можливостям.
Між іншим, історією зі знищенням російських літаків на аеродромах ми наголошуємо, що російські почвари не є третьою силою у світі. Звідки пішла розмова про оцей трикутник, який керуватиме планетою? Сполучені Штати – зрозуміло: десять авіаносців, ядерна зброя, потужна економіка тощо. Китай - авіаносців поки що менше, але є перспектива, що може бути стільки ж або більше, потужна економіка, купа людей, окрема цивілізація. Теж зрозуміло. А росіяни тут з якого боку? От скажіть мені, що в них є? Лише понти й оцей залишок радянської величі в частині ядерної зброї. Ядерних держав на мапі світу багато. Але якщо в тебе є тільки ядерна зброя, то про що взагалі розмова? Чогось Північна Корея не претендує на якесь світове панування.
Тобто людству просто треба звикнути до думки, що, якщо росіяни вбивають дітей в Україні, то це не ознака того, що вони можуть бути якимось полюсом для планети. Зрозуміло, вони претендують на те, щоб мати якесь право вето на долю так званих пострадянських держав. Але навколо Росії все дуже сильно змінилося. Азійські держави - Таджикистан, Узбекистан, Казахстан – балансують або тяжіють до Китаю, тут вже домінування російського не буде. Азербайджан відповідно до Туреччини. Наші улюблені країни Балтії взагалі є членами НАТО. Тому навіть в цьому регіоні позиції росіян зовсім інші. Це треба враховувати й врешті спробувати донести світові, який нам дуже допомагає, що, може, треба по-іншому ставити питання у відносинах з росіянами. Може, навпаки нам потрібна ескалація десь у Москві, щоб знайти реальні важелі для припинення російського вторгнення. Так, росіяни не слабкі, це треба розуміти, але це не той геополітичний гравець, про якого писали в газетах до 1991 року.
- У головних сучасних геополітичних гравців є особиста мотивація. Трамп хоче бізнес з Путіним. Путін - зняття санкцій і реабілітації на міжнародній арені. Європа - аби Росія надовго застрягла в Україні, та не змогла напасти на інші країни. Китай - обігнати США і стати гегемоном номер один. Єдина мотивація українців – вижити й повернути свої землі. У нас зараз піднесення у зв'язку з цими спецопераціями. Розумію, що прогнозувати щось тепер дуже складно. Однак які події в геополітиці та у внутрішній політиці на нас чекають влітку?
- Давайте в першу чергу будемо оптимістами. Насправді ситуація на фронті буде визначати решту подій і всередині нашої держави, і в геополітиці. Це найважливіший аспект. Нашим головним перемовником є Збройні Сили України.
Яким бачу розклад зараз? Ми, можливо, будемо десь відходити з боєм. Ця опція не виключена. Ми воюємо у межах наших можливостей, однак робимо все по максимуму. Звичайно, можна краще, але, якщо подивитися на державу в цілому, я розумію, що є якісь внутрішні недопрацювання, але взагалі не бачу тут охочих покласти зброю, щоб нас потім усіх перебили. І це ключовий момент.
Що стосується внутрішньої політики, її як не було, так і не буде. Тобто залишаться, як тепер, і воєнний стан, і цензура, і інші явища. Ті, хто ненавидять Зеленського, будуть його й далі ненавидіти, хто любить - так само. Ті, хто спекулює на якихось наших внутрішніх дебільних рішеннях, продовжать це робити.
Щодо західного світу, ми бачимо, що Європейський Союз демонструє, що в частині зброї вони цю війну потягнуть і без Сполучених Штатів. Є питання, яку позицію зрештою займуть американці. Наразі вони дійсно зробили крок убік. Але ж проблема не лише в постачанні зброї, а взагалі в тому, що називається військово-політичною могутністю Америки. На кого вона буде тиснути та чи буде вона це робити? При Байдені вони тиснули дуже-дуже обережно. Зараз цього може взагалі не бути, а якщо так, це якраз і буде розпалювати вогонь війни, бо росіяни у своїх дурних головах це намалювали таким чином: якщо Сполучені Штати відходять, то вони точно переможуть. Хоча з якого переляку? Дуже добре пам'ятаю красиву картинку, яка крутилася в соціальних мережах: 500 мільйонів європейців просять 350 мільйонів американців врятувати їх від 140 мільйонів росіян. Так от, якщо подивитися на ситуацію з холодним розрахунком, у нас є всі можливості їх принаймні зупинити. А далі будемо дивитися.
Ми все витримаємо. Інших варіантів просто немає. Жодного. Україна була, є й буде. І москалі це розуміють дуже непогано.
