Вся увага світу на цьому тижні прикута до Стамбулу, де розгортаються надскладні події, перебіг яких спрогнозувати неможливо, оскільки навіть одна репліка або коментар в соцмережах когось з учасників переговорного процесу між Україною та Росією та тих, хто йому сприяє, може кардинально вплинути на ситуацію.
Хронологія подій наступна. 10 травня до Києва прибули лідери Великої Британії Німеччини, Польщі та Франції. Головним результатом зустрічі стала чітка вимога до Росії - з 12 травня має розпочатися повне і безумовне припинення вогню щонайменше на 30 днів. Про деталі обговорень Кір Стармер, Фрідріх Мерц, Дональд Туск, Емманюель Макрон і Володимир Зеленський розповіли телефоном президенту США Дональду Трампу. Пізніше Макрон наголосив: якщо Москва блокуватиме їхні мирні ініціативи, Європа разом з Америкою готові синхронно застосувати нові жорсткі санкції.
Кремлівський фюрер відповів на пропозицію вночі наступного дня 20-хвилинною промовою, яку західні ЗМІ назвали виставою для Трампа. Путін звинуватив українську владу в порушенні перемир'я та зриві переговорів, які, за його словами, Київ припинив у 2022 році, і запропонував 15 травня поновити перемовини у Стамбулі, причому прямі: "Ті, хто хоче миру, не можуть це не підтримати". При цьому від жодної цілі так званої СВО він не відмовився і вкотре повторив свою цинічну мантру про те, що "треба усунути першопричину конфлікту". Хоча весь світ знає, хто саме нею є.
Реакція Зеленського була миттєвою. Він заявив, що готовий особисто зустрітися з Путіним в Стамбулі. Після цього Кремль "завис" на три дні – не прозвучало жодного офіційного коментаря. Лише увечері 14 травня стало відомо, що на переговори Путін не поїде. Не царська то справа. Делегацію країни-агресора очолив помічник фюрера Мединський, до складу увійшли заступник міністра закордонних справ Галузін, начальник Головного управління Генштабу армії Костюков і заступник міністра оборони Фомін. Тобто персонажі навіть не другорядні.
14 травня Зеленський прибув в Анкару разом з міністром закордонних справ Андрієм Сибігою, очільником Офісу президента Андрієм Єрмаком та його заступниками Ігорем Жовквою та Ігорем Брусило. Президент України пообіцяв, що вони з Ердоганом швидко вирушать в Стамбул, якщо там раптом з’явиться Путін. Готовий туди під’їхати й Трамп, який знаходиться з візитом в Саудівській Аравії. Крім того, в Туреччині зараз перебувають державний секретар США Марко Рубіо і спецпосланці Трампа Стів Віткофф та Кіт Келлог.
Про новини останніх днів в ексклюзивному інтервʼю для today.ua розповів керівник експертної групи Бюро аналізу політики, політолог, політтехнолог і публіцист Віктор Бобиренко.
Оскільки зараз ситуація міняється дуже стрімко, треба фіксувати навіть о котрій годині записана бесіда. Ми розмовляли о 15.30 15 травня. Тоді ще не було відомо про те, що переговори розпочнуться у п’ятницю, і що нашу делегацію на них очолює міністр оборони України Рустем Умєров.
"Блакитна мрія Путіна - зустрітися в Ялті у форматі Путін - Трамп - Сі Цзіньпін і поділити світ"
- Вікторе, ми бачимо, що йде жорстка дипломатична гра з участю перших осіб держав. Хоча аналітики назвали 15 травня "годиною Х", однак всі розуміли, що кремлівський фюрер "зіскочить з теми" й нікуди не поїде. Інтригою було лише те, яку причину він вигадає. Жартували, що раптом захворіє або "мама не дозволить". Припускали навіть можливість якогось жахливого теракту, що дуже добре вміє влаштовувати ФСБ, щоб він міг сказати щось на кшталт «маю бути в такий момент з народом».
Коли пресслужба Кремля опублікувала розпорядження Путіна про склад їхньої делегації, стало зрозуміло, що переговори в найкращому випадку підуть по новому колу. "Стамбулнаш" не стався. Що далі? Які тепер варіанти на столі у Трампа, Зеленського, Путіна та лідерів "коаліції рішучих"?
- Почнімо з того, для чого Путін обрав головою делегації Мединського. Зрозуміло, що не просто так, а щоб показати позицію Росії - "ми повертаємося до тієї точки, де закінчили навесні 2022 року". Їхній посил абсолютно зрозумілий. Які основні реперні точки тоді в них були? Перша - Україна не йде в НАТО. Але це єдина, мабуть, позиція, яка залишилася з того часу і з якою Україна як би погоджується, бо на цьому наполягають Сполучені Штати.
А решта? Так більше нічого, бо за цей період сталося багато змін. Наприклад, вони тоді вимагали скорочення ЗСУ до 85 тисяч. Однак в так званому плані Келлога з 22 пунктів рішуче підкреслено, що Україна суверенна держава, яка і сама вирішуватиме, скільки їй мати людей у війську.
І далі теж абсолютно неможливі речі, які Україна не може виконати, навіть якби й захотіла. Йдеться про зміни в Конституцію, щоб юридично визнати Крим російським і ввести російську мову як другу державну. Тому, якщо Мединський на перемовинах на цьому наполягатиме, то зрозуміло, що це спрямоване на зрив діалогу.
Але насправді чого хотів би Путін і на яких умовах він би погодився замирюватися? Завжди більше говорять про території, мову, "денацифікацію", ще щось. І чомусь мало звертають увагу на те, що Росія хоче лише повернення своїх активів, скасування санкцій і щоб Україна ухвалила закон, за яким ми відмовляємося від репарацій, що для них дуже важливо. От щоб в нас взагалі не було претензій до Росії. Про це йшлося в так званому Стамбулі-1 у квітні 2022 року.
- Путін часто згадує нібито підписаний тоді нашими представниками на чолі з Арахамією папірець, який він вважає своїм козирем.
- З одного боку, росіяни можуть на це кивати: "Дивіться, ви тоді погоджувалися". З іншого, ці домовленості не були ратифіковані парламентом. Це були якісь розмови. Вони й залишилися ними. Але Путін каже: "От відправна точка. Візьмемо це за основу, а далі будемо про щось говорити".
Однак існують деякі речі, які процедурно зробити не можна, навіть якби хтось і захотів. Конституцію під час війни змінювати заборонено. І ніхто не може гарантувати, що й потім парламент дасть конституційну більшість голосів за таку відверту дурню. Це треба розуміти всьому світові, не лише Росії.
А взагалі сподіваюся, що вже всім зрозуміло, що, відправляючи в Стамбул такий склад делегації, Путін показав дулю всьому світові. Він дав ляпас і європейцям, і Трампу в першу чергу. Людство тепер буде уважно слідкувати за цим переговорним процесом. Якщо Трамп таке проковтне, то він втратить обличчя. Наприклад, для Сходу це буде дуже показово. І хоча ми говоримо, що мусульманський Схід та конфуціанський Китай – це трошки різні системи, але для них однаково надзвичайно важливі іміджеві речі. Тобто це тепер той випадок, коли Трампу треба реагувати. Він не може сказати: "Якщо ви не хочете домовлятися, я пішов".
Зеленського змусили приїхати до Стамбула, хоча він і не хотів. Усьому світові показали, що Україна не проти домовлятися, що президент готовий зустрічатися з Путіним, а Росія прислала незрозуміло кого. Я ще до того, як став відомий склад їхньої делегації, пожартував у своєму блозі, що пришлють когось з таких політиків - третій справа у сьомому ряду. Воно так і вийшло. Ну хто такий Мединський? Хто інші?
- Навіть Лавров не приїхав.
- В Туреччину прилетів держсекретар США Марко Рубіо - третя людина у Сполучених Штатах, а Лавров не зволив. Хіба це не ляпас? Звичайно, в останній момент все може помінятися, і Путін скаже: "Ну о’кей, якщо Трамп прилетить, то і я прилечу".
А взагалі якою була блакитна мрія Путіна? Зустрітися в Ялті у форматі Путін - Трамп - Сі Цзіньпін і поділити світ, як 80 років тому його поділили Сталін, Черчилль та Рузвельт. Тобто зробити Ялту 2.0. Якщо не втрьох, то хоча б з Трампом.
Шпаринка у дверях ще залишається, оскільки Трамп заявив, що "я готовий прилетіти у п'ятницю". Тобто вони можуть зустрітися і домовитися. Якщо не в Туреччині, то ще десь - місце вже неважливе, хоча Путін хоче саме в Стамбулі, щоб продемонструвати зв’язок між квітнем 2022 року і сьогоденням. От вам був Стамбул-1, а буде Стамбул-2. Тобто стартуємо з того моменту, де почали.
На Росії люблять акцентувати, що "треба визнати реалії на землі". Але є купа надважливих нюансів. Три роки тому були захоплені Херсон і частина Харківщини, які ми потім відбили. Ми тоді бігали з Javelin і просили в союзників зброю. Зараз ми маємо F-16, виробляємо свої міни та снаряди, на 70% забезпечуємо себе дронами й т.д. Тобто нинішні реалії мусять врахувати й вони. Але ми розуміємо, що росіяни враховують те, що вигідно їм. Можна помахати папірцями Стамбулу-1 і вимагати: "Враховуйте ці реалії". І почути від нас у відповідь: "А ви врахуйте, що зараз будуть санкції, якщо ви залупитесь". І це теж реалії. Як і те, що в Росії падає економіка, що зараз за барель нафти дають 50 доларів, а не 70. Тобто в "реаліях на землі" є багато такого, чого Росія не хотіла б.
Путін потрапив в пастку. Найкращий варіант для нього зараз, коли всі йому поступаються, був би заморожуватись. Але він вирішив продовжувати війну.
Ця війна триватиме як мінімум до осені, кажуть експерти. Але, як на мене, то принаймні десь до березня наступного року. Чому так вважаю? Тому що вони дуже хочуть випробувати нас на міцність ще одну зиму - загнати в блекаути, в холод, в темряву. За їхньою логікою, якщо чотири зими поспіль були теплими (в нас температура жодного разу не опустилася нижче 20 градусів), можна зробити припущення, що наступний сезон може бути холодним. Значить ми не вистоїмо, фронт посиплеться тощо. У Путіна зробили на це ставку.
Будь-яке рішення приймають не спонтанно, а на основі якихось даних. А які дані у Путіна? В нього все погано. У нас теж, до речі. І росіяни заморилися від війни, і ми. У них проблеми з економікою та мобілізацією, і у нас.
Але тут можуть зіграти свою роль два фактори. Перший - це фактор Китаю. Нещодавно в Росію з триденним візитом приїжджав Сі Цзіньпін. Можливо, він щось нашептав Путіну типу: "Володимир Володимирович, грошей немає, але ви тримайтеся. Ми чимось допоможемо". Тобто сказав щось таке, що Путін вирішив, що в нього все вийде.
Весь світ є заручником того, що Путін ніякий стратег
- Сі Цзіньпін був головним гостем на параді в Москві, який перетворився на політичне шоу, де кожен гість переслідував власні цілі. Хтось приїздив до Путіна по зброю, хтось — по добрива, а хтось просто не хоче сваритись з ним. Камери постійно показували, як Путін лебезив перед товаришем Сі, як вони весь час розмовляли. У спільній заяві двох країн сказано, що Росія і Китай – нерозлучні друзі, які мають вивести співпрацю на новий рівень та рішуче протистояти впливу США, що вони поглиблюватимуть відносини в усіх галузях, включаючи військові зв'язки. Офіційний Пекін повторює російський наратив, що "конфлікт в Україні може бути врегульований лише шляхом усунення його корінних причин". Тобто повне взаєморозуміння.
- Ми ж не можемо прорахувати, що китайці пообіцяли Кремлю. У Путіна все погано. Проте у Китаю все добре.
Вони вирішили не будувати "Силу Сибіру – 2", бо будуть трохи розширювати пропускну можливість потоку, який є. Китай може, навіть прямо не продаючи Росії зброю та боєприпаси, продавати порох, верстати, на яких цю зброю виробляють, скутери та мопеди, на яких росіяни тепер наступають. Вони будують у Бійську новий завод, щоб збільшити виробництво вибухівки для артилерійських снарядів та інших боєприпасів. Плюс уклали тендер на пошиття 500 тисяч комплектів термобілизни, що свідчить про те, що війна продовжуватиметься. Тобто китайці можуть зробити багато ништячків для Путіна.
- Який другий фактор?
- Дивіться. Лідери Туреччини, Бразилії, Індонезії, Індії, тобто умовно весь Глобальний Південь, а це ж його потенційні союзники, принаймні не вороги, які теж недолюблюють, можливо, Сполучені Штати й десь симпатизують Путіну, просять його: "Вова, вгамуйся". А він не вгамовується. От всі кажуть: "Так, може, вже вистачить?" А він уперся. Таким чином другий фактор – це таргани в голові у Путіна.
Для нас очевидно, що Путін може продати своїм холопам те, що "здобув", за перемогу. До НАТО Україну не беруть. Дорогу до Криму вони прорубали. Донбас не бомблять. Тобто "деды воевали и победили, мы воевали и победили - ура, победа". І дядька Іван з Рязані буде радий.
Але! Путін-то знає, що він не переміг. Тому що "мать городов русских" не взяв, Одесу-маму і далі за списком не взяв. Його мрія - піти в пекло з відчуттям, що він СРСР таки реанімував. Що він постать рівня Сталіна, з яким він постійно себе порівнює. А виходить, що ні. Тому він вирішив продовжувати війну. Хто йому вдовбав в голову, що він може взяти Київ, я не знаю. Бо ж очевидно, що місія про капітуляцію України нездійснена.
Це значить, що весь світ є заручником того, що Путін ніякий стратег. Рішення про відмову від миру стратегічне. Воно рівня рішення про початок повномасштабного вторгнення. Тоді вони подумали, що двохсоттисячне угруповання зайде та візьме Україну фактично голими руками, тому що наші військові будуть здаватися, а народ зустріне загарбників квітами та хлібом-сіллю.
І зараз знову бачимо наступну стратегічну помилку. Бо Путін думає, що Захід відступиться, що Трамп не буде нам допомагати, що Україна сама не вистоїть і ляже, а він зможе захопити Київ. Тому що, якщо продовжувати війну, то метою може лише виключно взяття Києва. Інакше навіщо воювати?
- Путін деяким чином підставився, коли в односторонньому порядку заявив про припинення вогню на Великдень, потім на 9 травня. Тим самим він продемонстрував, що кнопка закінчення війни знаходиться у нього. Головне питання, як довго йому даватимуть клацати нею.
- Ви ж бачите, як він маніпулює. На чому він ловить? Усі весь час чомусь сподіваються: може, Путін прагне миру? Усі у своїх очікуваннях посилаються на здоровий глузд. От як ми з вами. Я ніколи не гадаю на кавовій гущі. Коли мене питають: "Як ти думаєш, війна закінчиться?", відповідаю: "Російській Федерації як державі закінчення війни конче потрібно". Тобто Путін, якби він був нормальним, зараз би ухопився за замороження, тому що він свою країну тягне до прірви. Він, звичайно, мусить понтуватися. Зрозуміло, навіщо ці понти. Щоби виторгувати собі більше. Його дуже тішить, що Трамп йому страшенно поступається. Настільки, що з того бідного Трампа тепер тільки дурний не сміється.
- Настрій в Білому домі змінюється. Трамп і його оточення реально почали усвідомлювати, хто є містер Путін?
- Думаю, що у всіх нас велика проблема від того, що сам Трамп досі цього не усвідомлює. Він же нарцис. Трамп досі думає, що він найвеличніший, що він все одно зможе все розрулити й обнулити. Можливо, Трамп щось підозрює. Але він ніколи не зізнається ані собі, ані людям, що Путін його обдурив, що великого Трампа просто взяли та використали, що його переграли. Це неможливо. От де проблема.
І якщо це усвідомлює навіть його підлабузницьке оточення, яке вже сформувало там культ особистості Трампа, вони все одно йому ніколи нічого не скажуть. Вони продовжуватимуть співати, що він найвеличніший, що під його великим лідерством йдуть всі світові доленосні процеси.
Але тепер у Трампа є два варіанти. Перший - заявити, що винуваті обидві сторони, тому "ми вмиваємо руки". Тобто вчинити, як Понтій Пілат. Другий - все-таки сказати, що Україна готова до перемир’я, а Росія ні, тому Росія має бути покарана. Це для нас був би найкращий і найприйнятніший сценарій. Щоб вони вдарили по Росії санкціями й надали нам необхідну зброю, хай навіть в межах цієї угоди про надра. Головне – отримати все зараз, а потім колись розберемося і розрахуємося.
Тому що відомо, що Путін накопичив сили. Зараз в нього не двісті тисяч, як у 2022 році, а шістсот. Ну добре, покладемо і ці шістсот, і подивимося, як він набере інших.
Знаєте, зараз вийшов такий своєрідний парадокс. В Україні різко впали донати, бо всі думають, що післязавтра же наступить мир. А на Росії навпаки. У них на початку року сильно зменшилася кількість тих, хто укладає контракт з Міноборони, - з 37 тисяч у вересні минулого року до 23 у січні. А тепер цифра знову підскочила під 40. Чому? Тому що тупуватий російський Ванька побіг у військкомат записуватися, бо "все одно скоро війні кінець, а я хоч отримаю гроші". А виходить, що ні - не кінець, що їх усіх поженуть у бій.
Ще раз повторю, що у Путіна ще залишилася шпаринка. І він може допонтуватись до того, що йому щось пообіцяють. А ми знаємо, що йому потрібно зняття санкцій. І тоді він завтра скаже Трампу: "Ну ладно, мы останавливаемся".
