"У 2025 році Україні довелося визнати, що програму-максимум (вихід ЗСУ на межі 1991 року, міжнародний трибунал над Путіним тощо) навряд чи вдасться реалізувати. Країна спробувала із запізненням сформулювати програму-мінімум. Намалювати власні червоні лінії. Розібратися, які варіанти розвитку подій не ідеальні, але прийнятні для Києва, а які неприпустимі. Однак 2025 рік ясно продемонстрував, що у Києва немає опції «просто взяти й закінчити війну». Єдиний сценарій, котрий не вимагає від України серйозних зусиль, – це повна капітуляція на умовах Москви. За будь-який інший фінал гарячої фази війни треба битися. Не заради кордонів 1991 року, а заради виживання української держави", - написав днями історик Михайло Дубинянський.
З приходом Трампа до Білого дому розпочався найскладніший переговорний процес, мета якого – досягти довгоочікуваного перемир'я, хоча б для початку 30-денного. Кремль цілком передбачувано не погоджується на цей крок. При цьому – парадокс! – у Вашингтоні у всьому звинувачують офіційний Київ. Навіть дійшло до абсолютно диких закидів, що Зеленський (!) розв'язав війну. Ось, наприклад, як жорстко прокоментував Трамп нашу відмову визнавати юридично окупацію Криму: "Саме такі підбурювальні заяви, як у Зеленського, ускладнюють врегулювання цієї війни. Йому нема чим похвалитися! Ситуація для України жахлива – він може здобути мир або воювати ще три роки, перш ніж втратити всю країну". За його словами, Україна та Росія зараз дуже близькі до угоди, і Зеленський має погодитись на запропоновані умови. Мантру Кремля про визнання чотирьох областей російськими, відмову від вступу до НАТО, права російськомовних і т.д. знають, здається, вже усі.
Про спроби добитися паузи у війні, про дедлайни Трампа та Путіна та ще багато чого іншого - в ексклюзивному інтерв'ю для today.ua з українським та ізраїльським політтехнологом, публіцистом, письменником та бізнес-консультантом Михайлом Шейтельманом.
"Трамп зовсім не божевільна, а абсолютно логічна і послідовна людина"
- Михайле, переговорний процес про перемир'я супроводжують ледве не щоденні скандали та гучні заяви. США ставлять ультиматуми та роблять абсолютно неприйнятні пропозиції. І не Росії, а Україні. Тим часом західні ЗМІ рясніють заголовками на кшталт «рубікон перейдено», «план Трампа «мир через силу» похований і замінений планом «угода», «доктрина Трампа «капітуляція без миру», «США виходять із переговорів». Ситуація тупикова. При цьому наближається сакральне для росіян свято 9 травня, коли Путін має щось сказати народу. Трампа теж терміни підтискають - 30 квітня сто днів його президентства, і ніяк не оминути тему про його обіцянки припинити кровопролиття. Як далі розвиватимуться переговори? Які сценарії ви бачите?
– Перше. 9 травня для нас не є якоюсь відправною точкою або датою.
Друге. Путін не зобов'язаний цього дня нічого казати своєму народу. Він привітає військових, які вбивають нас, і пообіцяє, що «ми обов'язково колись переможемо». Такі промови він говорить вже четвертий рік.
Третє. Путін взагалі не має ніякого дедлайну, крім того, який йому може встановити Трамп. Інших для нього не існує. Він не збирається припиняти війну. Йому це зовсім не потрібно, нецікаво і невигідно.
Четверте. Трамп намагається і там, і сям чогось досягти. І з нами, і з китайцями, і з данцями, і з панамцями, і з Європою, і з Ізраїлем, і з ХАМАС. Але в нього не вийшло рівно ніде. Тобто він програв абсолютно всі процеси, які розпочав у зовнішній політиці.
Внутрішні їхні справи я коментувати не готовий, тому що не знаю, гарні чи погані історії з Гарвардом, зі скороченням бюджету і т.д. Не наша справа туди втручатися. Нас стосується закордонна політика Дональда Трампа.
П'яте. Трамп має дедлайн – сто днів. Він поспішає. Чи хочеться йому досягнень? Так. Але водночас не можна сказати, що от прямо сильно горить. Не вийде - значить не вийде, що поробиш. У нього попереду ще майже чотири роки. І якщо ми самі не будемо метушитися, а, судячи з всього, ми не метушимося, то нас усі його дедлайни не дуже зачіпають.
Єдиний дедлайн, про який, думаю, Трамп хоче забути, – це умова, яку він поставив Путіну 30 березня: до 30 квітня зупинити бойові дії, тобто без попередніх умов погодитися на те саме 30-денне перемир'я, про яке вони говорили, інакше Трамп запровадить нові санкції. Причому фатальні проти всіх російських нафтових компаній та проти третіх країн, які купують їхню нафту. Це був би дуже серйозний захід. Реально катастрофічний для Росії й обіцяючий значні зміни у світовій торгівлі нафтою.
Але! Чи віримо ми Трампу? Я – ні. Я не маю підстав вірити йому. Трамп бреше завжди.
- Як і Путін.
- Так. Але Путін вивертається, а не бреше. У нього насправді найчастіше немає потреби брехати. А от Трамп – саме пряма брехня. Тобто людина каже: "Зеленський має рейтинг чотири відсотки". Потім заявляє, що Україна розпочала війну. Що ракета по Сумах прилетіла помилково (навіть Кіт Келлог сказав, що росіяни прицілювалися). Ми ж точно знаємо, що це жахлива брехня.
Причому це стосується не лише нас. Адже ми можемо бути необ'єктивними. Ми перебуваємо в Україні, нам боляче, нам тяжко. Може, ми чіпляємося до Трампа. Але візьмімо ситуацію, яка нас не торкається за великим рахунком. Це історія про тарифи. 2 квітня Дональд Трамп запровадив так звані взаємні тарифи – мита проти 74 країн, торгових партнерів Америки, плюс ЄС. Ці торгові обмеження стали наймасштабнішими за останнє століття в США.
Він довго готував усіх до цієї події, оголошував, що 2 квітня стане днем визволення Америки. Урочисто запровадив ці тарифи й клятвенно пообіцяв, що не скасує їх, що кожна країна може дзвонити, приїжджати до нього, вести переговори – і «тоді ми ці тарифи коригуватимемо залежно від того, які умови ви нам запропонуєте». Після цього він запевняв щодня: «Все вже заспокоїлося, зараз усі ринки підуть нагору». Але рівно через тиждень скасував усі тарифи, крім китайського (потім 22 квітня і з Пекіном теж дав задню, щоправда, сказав, що будуть нові мита). Тому що все пішло не так і скінчилося пшиком. Тобто він завжди бреше. Зараз він так само буде брехати й про домовленості з росіянами.
Візьмімо хронологію наших домовленостей із групою Трампа, назвемо їх так. 11 березня в Саудівській Аравії представники України та США провели переговори та підписали «Спільну заяву за підсумками зустрічі делегацій України та США в Джидді». Там чітко написано: «Україна висловила готовність прийняти пропозицію США про негайне запровадження тимчасового 30-денного режиму припинення вогню, який може бути продовжено за взаємною згодою сторін, під час прийняття та одночасного виконання Російською Федерацією. Сполучені Штати повідомлять Росію, що взаємність з боку Росії є ключем до досягнення миру. Сполучені Штати негайно скасовують паузу в обміні розвідданими та відновлюють допомогу у безпеці України».
Якщо зараз Трамп скаже: «Ми виходимо з мирного процесу і більше не постачатимемо вам розвіддані та зброю», то він порушить цей договір. А ми ж домовлялися з Америкою – не з росіянами. І ми не обіцяли визнати Крим російським. Просто підписали папір, у якому зобов'язалися ось це, а США – ось це. Ми тримаємо свої зобов'язання. Ми будь-якої миті готові до 30-денного перемир'я. А відповідальність за домовленості з росіянами несе Америка, сказано у цій заяві.
Ідемо далі. 23 квітня американці передбачувано зірвали переговори у Лондоні. Держсекретар США Марко Рубіо та спеціальний посланець та близький соратник Трампа Стів Віткофф не прилетіли до столиці Великобританії. Американці збиралися влаштувати повторення сцени в Овальному кабінеті. Що вони вимагатимуть від нас визнати Крим російським, ми не погодимося, вони вискочать із-за столу: «Ах так? Українці не готові до перемир'я і взагалі не хочуть миру». І покинуть переговори. Це був їхній скандальний план. Тільки він обламався, бо Зеленський до цього вкотре повторив позицію України, що ми не визнаємо юридично окупацію Криму, і що такий крок забороняє Конституція. Це перше.
Друге. Високий представник Європейського Союзу із закордонних справ та політики безпеки Кая Каллас сказала те саме про Крим – що він був, є і залишиться українським.
Третє. Зеленський зробив блискучий хід. Він сказав: "Наша делегація має повноваження укладати перемир'я і на 30 днів, і на постійній основі. Наші представники їдуть до Лондона не для того, щоби просто поговорити. Вони готові все підписати прямо там. Будь ласка, підписуйте. Ми ж з вами домовилися, вірно? У вас є підпис росіян? Ні? Тоді вибачте. Навіщо ми тоді розмовляємо?"
Тож важко повірити, що найближчого тижня станеться якесь диво і всі сторони про щось домовляться. Тому що позиції ані на міліметр не зблизилися, Америка жодної сили до Росії не застосовувала і підстав припускати, що вона її застосує, також немає.
Тому сподіватимемося на переговори Зеленського та Трампа у Ватикані в суботу за посередництва мертвого Папи Римського.
– Трамп живе у зручній йому альтернативній реальності, яку він створив. Його скандальні ініціативи не просто історія про авантюризм і некомпетентність, про торгові війни та територіальні претензії, а й про те, як одна людина здатна перевернути з ніг на голову цілу планету, як її рішення змінюють життя мільйонів людей. Трамп — складний і непередбачуваний, але іншого президента Америка не має. Усім простіше думати, що Сполученими Штатами управляє явно виражений психопат. Ви з цим погоджуєтесь?
- Ні, звісно. Він не виявляє жодної ознаки божевілля. Він поводиться, може, незвично для деяких, але досить послідовно та логічно. Є люди, які говорять правду, є люди, які брешуть. Він увесь час бреше.
Для нього цінністю є, певне, десь гроші, десь абсолютна влада. А Байден мав інші цінності. Він понад п'ятдесят років як політик вищого рівня - сенатор, віцепрезидент, президент - вірно служив своїй країні.
А вся біографія Трампа - це біографія людини, яка прагне будь-якої слави й грошей за будь-яку ціну. І, як з'ясувалося пізніше, – будь-якої влади, бо інакше він не пішов би у президенти. Але як тільки ми проаналізуємо ці його бажання, то побачимо, що він зовсім не божевільний, а абсолютно логічна і послідовна людина.
"За океаном розуміють, що окрім сім’ї Путіну більше ніхто не важливий"
- Із приходом Трампа світова система координат змінилася. Довіра до США підірвана. Країна, де працювала мало не зразкова, як багатьом здавалося, політична система стримувань та противаг, буквально на очах здійснила розворот до самоізоляції, грубого політичного та економічного тиску на найближчих партнерів тощо. США вважають, що весь світ їм винен, тому «Америка насамперед». Чи спроможний Трамп ставити глобальні завдання на кшталт створення нового світопорядку, якщо він про гроші, про нарцисизм і про славу?
- Так це й приносить йому славу. Трамп не прочитав жодної книги, ні про що глибоко не замислювався, тому він не знає слів «світовий порядок» і в чому він полягає. Він навіть не знає, що він існує. Йому правда нецікаво ламати якийсь там порядок. Він усі рішення ухвалює зараз на зараз залежно від сьогоднішнього інтересу. Який у нього завжди інтерес? Як я можу сьогодні прославитися і щось заробити?
Йому пропонують варіанти – він обирає. Він же не сам сидить у кабінеті та креативіт. Йому кажуть: "Відберімо Гренландію у Данії". – "О, хороша ідея".
Що для цього потрібне? Самому навіть летіти не треба. Він не дуже любить літати, як з'ясувалося. Він відправляє свій літак, на якому його маленький 47-річний син прилітає до Гренландії, там зустрічається з якимись безхатьками й повертається назад. Але головна фотографія у всіх світових ЗМІ, коли пишуть про гренландсько-американські відносини, - це знімок літака з написом «Trump» у столиці Гренландії Нууко. І дивіться – весь світ це обговорює. Тобто у нього все вийшло.
Потім він відправляє Джей Ді Венса на американську космічну базу Пітуффік у Гренландії. І той дає там пресконференцію, де загрожує данцям, що США візьмуть острів під контроль. Слави побільшало? Побільшало. Якщо випадково вийде ще й Гренландію завоювати, взагалі добре. Але якщо не вийде, нічого страшного – будь-яка вигода вже є.
У книзі Трампа "Мистецтво укладати угоди" є кілька коротких розділів, де досить примітивно, але зрозуміло викладено всю його справжню філософію. Ось приклад, який він описав і який чітко демонструє те, що він робить зараз. Колись він захотів спільно з великою мережею готелів Holiday Inns побудувати в Атлантік-Сіті гольф-поля. Почав про це переговори й водночас почав купувати на біржі акції цієї компанії. Придбав якусь кількість. І далі він пише, викладаю коротко: «Розумієте, я не знав, що збираюся робити. Мало чого я заявив. Проте через ці розмови вартість акцій Holiday Inns зросла. Вийшло, що я купив їх за п'ять мільйонів, а вони вже стоять вісім. Якщо зараз продам ці акції, то зароблю три мільйони доларів, нічого не роблячи. Вийде побудувати гольф-поля – непогано. Або люди від Holiday Inns прийдуть до мене з пропозицією викупити у мене ці акції ще дорожче, адже вони злякалися, що я хочу захопити цю компанію. Тобто я за будь-якого розкладу в плюсі».
Так і історія із Гренландією. Він же не думає про Америку або про американців, або про нашу цивілізацію, або про людство. Високих думок він не має. Але з погляду низьких бажань він у плюсі. Славу знайшов? Так. Скандальну? Так. Гучну? Так. Вийде щось ще – чудово. Втрати є? Тільки на авіабензин, та й той казенний.
- Колишній прем'єр-міністр Швеції Карл Більдт нещодавно написав статтю «Український провал Трампа: коли президент США перестане йти на поступки Путіну». Чи може статися, що Трамп не йтиме на поступки кремлівському фюреру?
- Що таке йти на поступки в уявленні Байдена? Це визнати окуповані території російськими, не давати нам якусь зброю, бо Путін вимагає цього, не брати нас до НАТО.
А в уявленні Трампа йти на поступки Путіну – це укласти угоду, невигідну йому, Трампу, або Америці. Але які поступки? Він пропонує віддати йому українські території, а не американські, українську атомну станцію, а не американську. І Путін йому повинен за це заплатити грошима, активами, Арктикою, криголамами – чимось. Тому для Трампа це вигідна угода. Поки на жодну поступку він не пішов. Зняти санкції – то це будуть які умови? Так, ми знімаємо санкції з «Газпрому», але ви нам його віддайте. І це вигідно для Америки. У чому тоді поступка Трампа Путіну?
- Що відбувається у вежах Кремля? Судячи з усього, в оточенні Путіна не залишилося «голубів». Пишуть, що лише голова Центробанку Набіулліна б'ється в істериці та категорично наполягає на припиненні так званої СВО. Всі інші – «яструби». Відмінність лише в тому, що перший заступник голови Адміністрації президента Кирієнко, мільярдер Ковальчук, голова «Ростеху» Чемезов та інші виступають за війну до перемоги, а заступник голови АП Козак – за використання гібридних, а не військових методів досягнення мети. І все дружно – за посилення агресії у зовнішній політиці. Раніше «в товаришах согласья не было». Тепер є?
- Судячи з усього, вже є. Власне, куди їм подітися? Вони вже замазані повністю. Нічого нового від цих людей ми не почуємо. Вони, може, з чимось і не згодні, але закрили всі можливості, більше немає жодної. На початку повномасштабного вторгнення говорили, що у секретаря Ради безпеки Росії Патрушева непогані відносини з Америкою. Тепер він помічник Путіна, курує кораблебудування. Кому за океаном він взагалі цікавий? Хто, окрім Путіна, сьогодні ще хоч якось цікавий американцям? Чому вони спілкуються саме з Кирюшею Дмитрієвим? Тому що його дружина – найкраща подруга доньки Путіна. І все. Вони розуміють, що, окрім сім’ї Путіну більше ніхто не важливий.
– Лідери Великобританії, Німеччини, Франції та інших країн створюють нову архітектуру європейської безпеки. Європейці й раніше чудово розуміли, наскільки серйозні загрози, які виходять від Росії. Тепер, коли Трамп каже, що не хоче мати нічого спільного із захистом Європи, на континенті змушені прокинутися остаточно. Однак сил оборонятися, якщо що, у Європи поки немає.
- У Європі за три з лишком роки значно збільшено військове виробництво. Звичайно, цифри ніхто не розголошує. Але нещодавно голова дипломатії ЄС Кая Каллас сказала, що цього року Європа поставить Україні два мільйони артилерійських снарядів великого калібру. Для порівняння, 2023-го ми отримали шістсот тисяч, хоча обіцяли мільйон. Тобто виробництво снарядів збільшено утричі. Наскільки я чув, по інших номенклатурах приблизно така ж картина.
Німецький Бундестаг, як ми знаємо, ухвалив зміни до Конституції, які назвали історичними. Ключове їхнє положення - оборонні витрати, які перевищують 1% номінального ВВП, не підпадатимуть під правило боргу. Це зроблено з однією метою – фінансувати військові замовлення. Аналогічні заходи здійснили ще в кількох країнах. Найближчими роками члени ЄС мають суттєво збільшити свої витрати на оборону — з 2% ВВП перейти на 3,5%.
Єврокомісія вивела військові витрати із рамок бюджетного дефіциту. Якщо раніше бюджетний дефіцит країни за маастрихтським критерієм (фінансово-економічні показники, необхідні для вступу до єврозони, за ними оцінюється життєздатність фінансової системи, рівень цін та стабільність валютного курсу) не мав перевищувати трьох відсотків, то сьогодні цього обмеження немає. Хочеш витратити на військові витрати п'ять відсотків свого ВВП, дефіцит у тебе може бути вісім відсотків. Тобто всі шукають додаткові ресурси для зміцнення оборони.
Але, на жаль, цих зусиль, щоб повністю фінансувати наш опір агресору, поки що недостатньо. Адже втрата американської допомоги – це десятки мільярдів доларів плюс озброєння. Швидше за все, Трамп не даватиме безплатно нам зброю. Тому критично важливо, щоб Європа погодилася купувати її в Америці, щоб потім передавати нам. Ось, власне, про це зараз точаться дискусії.
- Ворог готується до літнього наступу, він різко посилив терор наших міст, веде інтенсивну пропагандистську роботу щодо дискредитації та делегітимізації української влади, активізував спроби розколоти українське суспільство. І все це відбувається на тлі затяжних і поки що безплідних розмов про перемир'я. Тим часом дедалі частіше у західних ЗМІ з'являються статті на тему «як ми цим українцям допомагали, а вони все одно програли». Чи вистоїмо ми у цих нових реаліях?
- Я спілкуюся з військовими щодня. Чим ситуація на фронті відрізняється від тієї, що була рік тому? Торік росіяни так само готувалися до наступу. Вони обіцяли оточити та захопити Харків, а ще планували піти на Одесу та Дніпро. Наступ на Харків розпочали 10 травня, застрягли під Вовчанськом і так і стоять там, нікуди суттєво не просунулися.
При цьому рік тому вони точно мали більше, ніж зараз, снарядів, техніки та людей. Вони тоді ще не на віслюках їздили та не посилали в атаку інвалідів. Вони щомісяця захоплюють дедалі менше територій. У січні – 325 квадратних кілометрів, у лютому – близько 200, у березні – 100. Чому зараз у них має щось вийти?
Так, вони мають план, який офіційно озвучив міністр оборони Росії Білоусов на публічній нараді за участю Путіна. Що цього року вони повністю захоплять Херсонську, Запорізьку, Донецьку та Луганську області. Але! За даними ISW, 2024 року російські війська захопили 3306 квадратних кілометрів нашої землі. Під контролем окупантів приблизно 99% Луганської області, 66% Донецької, 73% Запорізької та стільки ж Херсонської.
Площа Херсонської області 28,4 тисячі квадратних кілометрів, захоплено 19,4. Донецької області відповідно 26,5 – 18,4. Запорізькій 27,2 – 19,8. Тобто десь 24,5 тисячі квадратних кілометрів їм ще треба окупувати згідно з планом. Минуло чотири місяці, тобто третина року. Скільки вони захопили квадратних кілометрів? Наскільки я знаю, десь 200. Якщо вони в такому темпі просуватимуться, вийде 600 квадратних кілометрів за рік. Значить на окупацію 24,5 тисячі їм знадобиться сорок один рік.
І це не про захоплення України йдеться, а про те завдання, яке поставили Путін із Білоусовим. Тож про що ми говоримо? Звісно, нам усім тяжко, гинуть люди. Але нічого катастрофічного з погляду захоплення територій, на мою думку, не відбувається. Україна як стояла, так і стоятиме. Поки що я не бачу жодної причини для будь-якого іншого сценарію.
