Сфера ІТ сьогодні є однією з найбільш швидкозростаючих. З’являються нові технології та вдосконалюються вже наявні. Разом із цим зростає й попит на спеціалістів. Про те, як стати професіоналом у сфері інформаційних технологій, ми поговорили з Марком Кареловим — управлінцем у сфері ІТ з 15-річним стажем, володарем Державної національної нагороди України «Лідери XXI століття» — золотого символу якості національних товарів і послуг. Він отримав її за розробку унікальних галузевих рішень у сфері автоматизації бізнес-процесів компаній на базі ERP та CRM систем, вагомий особистий внесок у розвиток високих технологій, бездоганну репутацію та лідерську позицію в ІТ-сфері України.
– У вас економічна освіта. Чому ви вирішили зайнятися ІТ?
– Я захопився інформатикою ще у школі. І доволі швидко прийняв для себе рішення розвиватися в цьому напрямку. На момент вступу до університету переді мною стояв вибір між двома напрямками: економіка або ІТ. Економічна освіта на той час відкривала для мене більше перспектив, тому я вступив на кафедру економіки та менеджменту. Але при цьому продовжував цікавитися ІТ, вивчав мови програмування та технології. Коли настав час обирати роботу, я вже точно розумів, що моя діяльність має бути пов’язана з ІТ. При цьому мені не хотілося втрачати навички, здобуті в університеті. У результаті я влаштувався консультантом із впровадження ERP-систем. На цій роботі я зміг застосувати свої знання з обох напрямків. Вважаю, що це рішення було дуже правильним. По суті, я виконував роль перекладача з мови бізнесу на мову ІТ і навпаки. Це дуже мотивує, коли бізнес і ІТ можуть домовитися й реалізовувати спільні проєкти, досягаючи поставлених цілей. А задоволення від виконаної роботи — приємний бонус.
– Якими якостями потрібно володіти, щоб зробити кар’єру в ІТ?
– Важко назвати якийсь універсальний набір якостей, але можу розповісти про те, що допомогло особисто мені.
Найголовніше — це любити справу, якою займаєшся, і намагатися постійно вдосконалюватися в ній. За такої умови з часом кількість обов’язково перейде в якість. А далі потрібно обрати свою нішу в ІТ і прагнути розвивати ті якості, які там затребувані. Наприклад, для роботи програміста дуже важливими є увага до деталей, скрупульозність, логічне мислення. Для консультанта або управлінця в ІТ стають більш актуальними комунікативні навички: уміння слухати та ставити правильні запитання, грамотна мова. Також дуже важливо знати свою предметну область і мати бажання ділитися своїми знаннями з командою.
– Ви очолювали підрозділ компанії, який займався впровадженням та підтримкою кількох ERP-систем. Чи можете дати рекомендації, як ефективніше впроваджувати системи такого класу: шляхом створення власної команди чи залучаючи зовнішніх підрядників?
– Оптимальний підхід до впровадження ERP-системи (наприклад, D365FO) залежить від низки факторів: виділеного бюджету, встановлених керівництвом строків запуску системи, доступності ключових співробітників компанії. Дійсно, існує два основні шляхи впровадження систем такого класу: створення власної команди або залучення зовнішнього підрядника. Так склалося, що я маю досвід впровадження систем як на стороні замовника, так і на стороні партнера з впровадження. Якщо говорити про створення власної команди, то можу виокремити як плюси, так і мінуси цього підходу.
До плюсів можна віднести:
- Власна команда, як правило, дуже добре й чітко розуміє чинні бізнес-процеси компанії.
- Керівник проєкту має повний контроль над впровадженням і підтримкою, оскільки вся команда проєкту підпорядковується йому.
- Компанія не залежить від зовнішніх підрядників, що мінімізує потенційні ризики проєкту з боку підрядника.
- У довгостроковій перспективі отримуємо суттєве зниження витрат на підтримку та розвиток, оскільки оплата праці власного персоналу завжди буде дешевшою за вартість людино-години зовнішнього підрядника.
Але при цьому є й очевидні мінуси такого підходу:
- Тривалий процес набору та навчання спеціалістів і, як наслідок, висока вартість на старті проєкту (заробітні плати, навчання, інфраструктура).
- Ризики нестачі експертизи в окремих напрямках (зовнішній підрядник, як правило, має спеціалізованих фахівців у межах різних напрямків процесів і функціоналу системи).
- Можлива плинність персоналу і, як наслідок, ризики втрати ключових спеціалістів команди.
Якщо говорити про залучення зовнішньої компанії, то тут також можна виокремити плюси і мінуси такого підходу.
До плюсів я б відніс:
- Швидше впровадження та наявність професійної експертизи.
- Доступ до найкращих практик і досвіду впроваджень, а також до вже готових функціональних блоків системи (наприклад, до локалізації).
- Гарантії щодо строків і результатів, які визначені на рівні договору з підрядником.
- Мінімізація потреби у внутрішньому штаті власних спеціалістів.
Але при цьому є й мінуси такого підходу:
- Висока вартість послуг (особливо на складних проєктах).
- Обмежена гнучкість у внесенні змін у процесі (як правило, технічне завдання узгоджується на початковому етапі проєкту, і будь-які зміни часто перетворюються на складну й витратну процедуру).
- Залежність від підрядника в питаннях підтримки та доопрацювання системи.
Отримавши досвід впровадження як з боку підрядника, так і з боку замовника, я дійшов висновку, що досить ефективним є гібридний підхід, який поєднує переваги кожного варіанта:
- Проєктом впровадження займається зовнішня компанія, але ключові співробітники замовника глибоко залучаються в процес, навчаються й стають внутрішніми експертами.
- Поступово створюється внутрішня ERP-команда, здатна підтримувати та розвивати систему після завершення проєкту.
Використання такого підходу, як правило, дає найкращі результати: це скорочує строки впровадження системи, спрощує комунікацію з клієнтом і вирішує подальші питання підтримки й розвитку системи.
