Леонід Кравчук розповів, скільки повинні були заплатити нашій країні за відмову від ядерного статусу. Про це перший президент України розповів в інтерв'ю головному редактору видання "Гордон" Олесі Бацман.
Незважаючи на свої 86 років, Леонід Кравчук ще цілком бадьорий і володіє відмінною пам'яттю. Він добре пам'ятає події 1993 року, коли готувався без'ядерний статус України. Кравчук каже, що США стали активно підштовхувати Україну до відмови від ядерної зброї ще до 1993 року.
Зрозуміти їхнє занепокоєння можна було, каже екс-президент. Українська земля тоді була щедро нафарширована ракетними шахтами. Їх було в нашій країні 176. У перерахунку на ядерні боєголовки це становило майже 1300 боєголовок. Руйнівну силу цього арсеналу важко перебільшити. Доволі сказати, що бомби, які стерли з лиця землі Хіросіму і Нагасакі, були еквівалентні за потужностю приблизно одній десятій частині однієї боєголовки. І от усі ці 1300 боєголовок були націлені на США.
У більшості з них до 1997 року закінчувався термін технічної експлуатації. Після цього з ними могло статись усе, що завгодно – аж до мимовільного запуску. Не дивно, що американці хотіли, щоби Україна якомога швидше прибрала ці ракети.
Почати випуск нових боєголовок, щоби замінити ними старі, Україна у себе не могла. Виробничий цикл був побудований так, що виробництво ядерних боєголовок було налагоджено в РФ. Такий завод можна було запустити і в Україні, каже Кравчук. Для цього потрібно було "лише" близько 50 мільярдів доларів. Звісно, таких грошей у нас не було.
І американці прекрасно знали про це. Знала і Росія. Обидві ці країни розуміли, що Україні нікуди подітися – все одно доведеться віддавати ядерну зброю.
"Ви не хочете з нами говорити на рівних? Тоді ми запускаємо лінію з виробництва боєголовок і будемо міняти боєголовки, які стоять на стратегічних носіях". Якщо б Україна тоді могла сказати таке, розмова з нею була би зовсім іншою", - каже Кравчук.
Тоді ж обидві країни, особливо США, розмовляли з Україною з позиції сили.
Остаточному рішенню нашої влади передувала велика консультація керівництва країни з передовими ученими в області ядерної зброї і ядерних технологій. Те, що у нас немає виходу, підтвердили і вчені голови.
Отже, віддавати зброю було необхідно. Однак це були величезні гроші. Одна ракета з шахтою коштувала близько мільярда доларів. Таких шахт було 176. Це лише стратегічна, а була ще й тактична ядерна зброя. Плюс літаки-носії. Загалом, усе тягнуло на суму близько чверті трильйона доларів.
Звичайно, Україна не розраховувала на таку нечувану суму у 250 мільйонів "зеленню". Проте вважала, що хоча би частково нам мають відшкодувати втрати. США взагалі відразу умили руки та заявили: "Вирішуйте це з Росією". Єльцин теж робив вигляд, що не розуміє, про що йдеться.
Але Україні все-таки вдалося витягнути з США "втішний приз" - 700 мільйонів доларів. А Росію вдалося зобов'язати постачати нам стрижні для атомних електростанцій – ТВЕЛи.
Щоправда, Кравчук не сказав, яка була сумарна вартість того атомного палива, та очевидно, що вона була не співставна з тим, що Україна втрачала.
Згодом, у 1994, коли в Будапешті підписував меморандум уже другий президент України Леонід Кучма, стало очевидно, що в документі не прописана ні сума компенсації за боєголовки, ні механізм, який би включав відповідальність усіх підписантів за безпеку України. Тобто, Будапештський меморандум виявився декларативним і не обов'язковим до виконання.
Нагадаємо, Леонід Кравчук раніше критично відгукнувся про парламентську більшість, що виявилась зборищем дилетантів.