Прагнення почути свого опонента можна назвати однією з засад існування Європейського Союзу. Тому не варто дивуватися, коли політики, які не приховують розчарування ЄС-реальністю, беруть участь у виборах до Європейського Парламенту.
Вони заплановані на травень 2019 року, і амбітні претенденти вже заявили про готовність формувати загальний список та добитися перемоги. Йдеться про Марін Лє Пен, лідера французького «Національного об’єднання» та італійського віце-прем’єра та міністра внутрішніх справ Маттео Сальвіні. Останній «для розминки» нещодавно звинуватив президента Єврокомісії Жана-Клода Юнкера у руйнуванні європейських цінностей. Справа не у Юнкері, а в технології: амбітний «ліговик» намагається підтягнутися до рівня провідного політика Старого Світу. Прийом не новий, проте доволі ефективний.
Як відомо, після формування італійського уряду Сальвіні взявся опікуватися політикою міграції, яка стала суттєво жорсткішою, ніж раніше. Не приховує власного скептичного ставлення до міграційних та інших процесів у ЄС і Марін Лє Пен. Цікаво, що, говорячи про Європу націй, вони анонсують транскордонну виборчу кампанію. Лє Пен та Сальвіні задекларували прагнення відродити «Європу націй», інакше кажучи, змінити структуру управління Європейського Союзу і, цілком вірогідно, торпедувати загальноєвропейський проект в цілому. Цікаво, що про це заявляють далеко не маргінали: про регалії Сальвіні я згадав, Лє Пен – також належить до категорії важковаговиків французької політики. Вона пропонує замінити ЄС «Союзом європейських націй», в якому, як видається, буде жорстка міграційна політика та помітний антиамериканізм, який з’явився у європейському політикумі задовго до появи у Білому домі Дональда Трампа.
Представників популістських та євроскептичних сил підживлюють цілком очевидні надії: протягом останніх років у низці країн ЄС вони якщо не виграли вибори, то увійшли до трійки виборів перегонів, стали учасниками правлячої коаліції (у Австрії), гучно диктують власну волю (у Італії). У цьому контексті на особливу увагу заслуговують країни Центральної Європи: Вишеградська четвірка плідно чинить опір необхідності приймати мігрантів. Її лідери (тут, як у баскетболі, подвійний центр Орбан – Качінський) звинуватили ЄС у надмірному втручанні у власні справи. Опонування Будапешту та Варшави Брюсселю породжує нову надію у серцях євроскептиків.
На перший погляд, нинішнім стейкхолдерам Європейського Союзу – Європейській народній партії та Прогресивному альянсу соціалістів та демократів – нема чого боятися, адже їхні фракції в рази більші за «Європу націй та свобод». Проте не будемо забувати, що нинішній склад Європарламенту формувався до усвідомлення наслідків російської агресії на Донбасі та кризи біженців. Традиційні політичні сили переживають кризу ідентичності. Активізація РФ у Сирії та Лівії дозволяє припустити, що «зброю людського фактору» Кремль триматиме під час виборчої кампанії до Європарламенту напоготові.
Ще один цікавий фактор: «Рух» Стівена Беннона, який має наміри підірвати ситуацію всередині Старого Світу. Колишній стратегічний радник Дональда Трампа вирішив зосередити увагу на Старому Світі, наче підтверджуючи численні конспірологічні теорії. Його публічне прагнення допомогти європейським популістам та скептикам нагадує відому любителям преферансу «американську допомогу». До речі, Беннона можна назвати контраверсійним, проте обдарованим політтехнологом, спроможним внести в європейську кампанію розмах та залучити значні кошти.
По суті, зразу кілька євроскептиків піднялися у психічну атаку проти європейської стабільності та передбачуваності. Якщо вона виявиться успішною у травні 2019 року, то не лише члени ЄС, але і інші країни континенту (Україна – не виключення) можуть прокинутися у іншій геополітичній реальності. Готуватися до цього треба вже сьогодні.
Євген Магда