Медична реформа, що на даний момент триває в Україні, є найбільш амбітним та неоднозначним проектом у сфері державного реформування з 2014 року. Мова йде про фактичну спробу зламати стару медичну систему та замінити її чимось принципово новим.
Багатостраждальна реформа
Про реформу медицини у нас говорили з часу заснування нової української держави (зрештою, як і про всі інші реформи). При цьому далі точкових відкриттів медичних закладів із урочистим перерізанням стрічок справа не йшла.
Лише поява в уряді у статусі в.о. міністра охорони здоров’я У. Супрун ознаменувало собою початок справді радикальних змін, які виразилися в ухваленні Верховною Радою України нового закону про державні фінансові гарантії надання медичних послуг і лікарських засобів (№6327) у жовтні минулого року.
Якщо спробувати виділити основний смисл реформи, то вона зводиться до кількох основних принципів.
По-перше, це т.зв. принцип "гроші ходять за пацієнтом". Тобто держава буде платити лікарням та лікарям за надані конкретним пацієнтам медичні послуги, а не за "утримання ліжок". Отже, лише від кількості пацієнтів, яких реально обслуговує лікар, і має залежати його дохід. При цьому цікавим є те, що лікарем, який може претендувати на гроші з держбюджету, може бути і співробітник приватних клінік. Тобто, мова йде про створення своєрідного легального ринку «медичних послуг».
Далі, законодавство передбачає впровадження поняття т.зв. "державного гарантованого пакету" - певного обсягу медичних послуг та лікарських засобів, які держава зобов'язується оплачувати за заздалегідь встановленими тарифами. Тарифи кожного року буде затверджувати уряд. При цьому, держава гарантує надання допомоги у низці випадків: у разі отримання пацієнтом екстреної медичної допомоги, наприклад, у випадках серцевого нападу, перелому, якої-небудь загрози для життя; у разі отримання пацієнтом первинної медичної допомоги у сімейного лікаря; у разі отримання невиліковними пацієнтами паліативної допомоги (держава зобов'язується оплачувати необхідну кількість знеболювальних препаратів).
Якщо стисло спробувати визначити зміст реформи, то він полягає у наступному: замість повністю умовно-безкоштовної медицини впроваджується обмежено-безкоштовна, але гарантована у цих межах державою.
Звісно, це означало ламку старої моделі та викликало купу невдоволення та критики. Опозиція до медичної реформи зорганізувалася у парламенті довкола фігури нардепа О. Богомолець. Найбільшу критику викликало впровадження «співоплати» за низку медичних послуг, адже це, фактично, означало скасування безоплатної медицини (повністю безоплатними мали лишитися лише невідкладна допомога та допомога, яку могли надавати сімейні лікарі), а тому могло тлумачитися як порушення Конституції.
Критикують і принцип «гроші за пацієнтом», адже він не передбачає державного бачення мережі медичних закладів країни та їх стратегічний розвиток. Що ж до медичного страхування, то воно, у варіанті реформаторів, не надає можливостей для розвитку приватного медичного страхування, а отже до розвитку альтернативних систем медичної допомоги.
Загалом, і прихильники, і противники висувають цілком раціональні аргументи, але лише в рамках своєї парадигми. Прихильники реформи справедливо вказують на те, що жодної безкоштовної медицини у нас ніколи не було, а тому треба так прерозподілити обмежені державні кошти, аби забезпечити пацієнтам бодай якійсь обсяг державної медичної допомоги та започаткувати викорінення корупції в системі. Противники ж не менш справедливо вказують на те, що за рівня доходів громадян України важко вести мову про бодай якусь оплату – невірно, ну і скасувати законом дію Конституції – неможливо.
Медична реформа та новий бюджет
Бюджет на 2019 рік вже надійшов до парламенту. Звісно, один з ключових моментів цього документу – це гроші на продовження медичної реформи та її наповнення реальним змістом.
Зокрема, у 2019 році передбачається, що видатки на медицину буде збільшено до 92,3 млрд грн.
При цьому, далеко не всі гроші передбачено лише на ті напрямки, які традиційно пов’язувалися з «медичною реформою». Зокрема, продовжується фінансування запущеної 2017 року програми «Доступні ліки», за якою люди мають можливість отримати безкоштовно або з незначною доплатою понад 260 препаратів від серцево-судинних захворювань, діабету ІІ типу та бронхіальної астми. Отримати їх можна в кожній третій аптеці країни. У 2019 році передбачається, що урядова програма продовжить працювати, на її фінансування в бюджеті-2019 передбачено 1 млрд.грн.
Дана програма – очевидна «поступка» пенсіонерам, які слабко розуміють, що означає по суті медична реформа, а от програми із наданням конкретних ліків розуміють більш ніж наочно.
Також у бюджет закладено 5,9 млрд.грн на безкоштовні ліки в лікарнях та вакцини. При цьому уряд декларує, що завдяки переходу на закупівлі через міжнародні організації було заощаджено до 39% державних коштів, що дало можливість придбати більше препаратів для забезпечення лікарень та лікування пацієнтів на стаціонарі. Зокрема, кількість ліків для лікування онкологічних захворювань вдалось закупити на 85% більше. Також заявлено про повне забезпечення вакцинами для загальнонаціональних щеплень.
Очевидно, ці статті мають продемонструвати наочність реформи для кожного, успішність перетворень у сфері державних закупівель ліків, а, отже, наслідки для громадян реалізованих зрушень.
Є у бюджеті і своєрідні «фішки», які покликані міцно «пристати» до суспільної свідомості, та викликати позитивні асоціації з урядом Гройсмана. Зокрема, мова про т.зв. «УЗД Гройсмана» -програму фінансування з бюджету безкоштовної діагностики для громадян. Передбачається, що 2019 року за направленням сімейного лікаря його пацієнти зможуть пройти безкоштовну діагностику – це найбільш необхідні дослідження та аналізи, наприклад, рентген, УЗД, ехо серця, мамографія.
Нарешті, найважливіше, що закладено в бюджеті з точки зору медичної реформи – початок змін на первинній ланці медичної допомоги – впровадження системи фінансування за принципом «гроші за пацієнтом». Також виділяється 1 млрд. грн. на реформу екстреної допомоги. Ці кошти будуть спрямовані на закупівлю нових «швидких» з новим обладнанням, створення сучасних диспетчерських, підвищення зарплат працівникам бригад екстреної меддопомоги, які пройдуть додаткове навчання.
Якщо підсумувати викладене вище, то проект бюджету 2019 року характеризується послідовним впровадженням принципів медичної реформи, «розбавленим» додатковими популярними програмами (на кшталт «соціальних ліків» або «УЗД Гройсмана»). Очевидно, прем’єр-міністр зайняв позицію послідовної підтримки концепції реформування медицини в.о. міністра охорони здоров’я.
2019 рік має стати роком, коли всі нарешті повинні відчути обіцяні переваги від реформування медичної сфери України. Водночас, це рік виборів, коли може суттєво змінитися весь політичний розклад у країні із відповідними наслідками не лише для медицини.
Реформа без перспектив повернення
Загалом, ситуація виглядає так, що точка неповернення вже пройдена. Не факт, що українська медицина буде побудована на основі «ідеології Супрун», але повернення до стану справ до 2017 року вже виглядає мало реальним.
Пострадянська медицина якось функціонувала, викачуючи гроші з кишень пацієнтів, але навряд чи можливе чисте повернення до її принципів. Функцію «ламкі старого» медична реформа виконала, а от з перспективами побудови нового поки що не все зрозуміло.
Варіантів подальшого розвитку подій не так багато.
Варіант перший. Реформа доводиться до логічного завершення. Поки що він не виглядає найбільш реальним, адже після очікуваних 2019 року президентських та парламентських виборів нас, швидше за все, чекатиме конфігурація влади, що суттєво відрізнятиметься від нинішньої. Велика імовірність того, що до управління медициною прийдуть ті, хто зараз є противниками реформи. А таких політиків вистачає скрізь – від «правих» і до «лівих».
Варіант другий. Повне скасування реформи. Він теж не виглядає імовірним. Навряд чи вдасться повернути все, як було раніше. Та й, загалом, сама ідея медичної реформи у нас популярна, проблема лише в тому, що всі бачать реформу по-своєму. Крім того, відмова від реформи означитиме конфлікт з «західними партнерами», на що теж ніхто не піде.
Тож ймовірним виглядає шлях «модифікації реформи», які, зрештою, можуть суттєво змінити її наповнення. Найбільш ймовірним є те, що саме у такому контексті подаватимуть проблему більшість політиків України.
Тому це не кінець історії, а, швидше, проміжний фінал.
Петро Олещук