Перформанс для миру. Як українець Руслан Передельський використовує балет для культурної дипломатії

У 2014 році Руслан Передельський залишив Донецьк. Початок повномасштабної війни він зустрів вже у Сполучених Штатах. Через дев'ять років після вимушеної міграції і через рік після російського вторгнення Руслан повернувся до осмислення пережитого досвіду через те, що вміє робити найкраще: через балетний танець. Його авторський проєкт «Танець заради миру» – це глибоко емоційний і зворушливий перформанс, показаний у Веллслі, штат Массачусетс, який партнери і глядачі називають потрясінням, що змусило їх подивитися на війну під іншим кутом. Щоб зрозуміти, чому постановка Руслана Передельського об'єднує різноманітну американську спільноту, треба почати з того, яким шляхом його автор прийшов до рішення втілити катастрофу війни у таку вишукану форму мистецтва як балет.

Провокація форми

Традиційно балет зосереджується на абстрактних темах: міфологія, історичні наративи, адаптація класичних творів і казок. Хоча сьогодні українська сцена вже починає потрохи рефлексувати війну, цей процес тільки-но набирає обертів, а класичний балет ніколи не ставить у центр сюжету загибель і горе від жорстоких втрат.

Руслан Передельський пояснює, чому розсунув рамки жанру:

“Він заздалегідь дає глядачеві можливість підготуватися. Коли людина купує квиток на контемп-постановку на важку тему, психіка входить у захисний режим, і це знижує шок. Балетна форма такого захисту не дає. Глядач сідає в зал з очікуванням чогось піднесеного і прекрасного і раптом опиняється всередині розповіді про воєнну травму”.

Класична техніка тут слугує точкою опори для оповіді, водночас “Танець для миру” не повторює типових балетних прийомів. У постановці глядач бачить ідеально збалансоване поєднання елементів з різних жанрів: сучасні рухи з контемпорарі, монологи, написані живою, а не віршованою мовою, як це прийнято, українська народна музика у тандемі з гучними тривожними ритмами, що імітують вибухи і стрілянину. Хореографія, словник рухів та наративна структура – все це передає живий людський досвід переживання насильства й втрат, чого консервативна балетна практика ніколи раніше не пропонувала.  

Людина, а не жертва

Над “Танцем заради миру” Руслан працював як над живим документальним кіно. В основу постановки лягли досвід жертв і реальні дати подій, пов’язаних із війною.

“Якою трагічною не була б доля людини, про яку я розповідаю на сцені, вона має залишитися в очах глядача перш за все людиною. Її смерть – не все, чим вона є і що залишила після себе. Ця думка є ядром постановки, навколо якого я як режисер накладаю шари інформації: що й кого вона любила, про що мріяла, чим жила”, – розповідає Руслан. 

Тонко і майже непомітно постановник викликає в аудиторії чисту емпатію, а з емпатії народжується і співчуття, і біль, і сльози. Такий відступ від традиційної побудови хореографії відчувається фізично: під час показів, коментує Руслан, люди не відверталися і не закривали очі, навпаки – пильно спостерігали і через це наближалися до катарсису. 

Розмови з публікою після того, як опустилася завіса, також стали невід'ємною частиною “Танцю заради миру”. У високому мистецтві балету актори майже недосяжні для своєї аудиторії. Руслан розповідає, що спілкувався з кожним, хто мав що сказати про власний досвід переживання воєнної травми. З цих розмов і народилося розуміння, що проєкт перестав бути просто балетною постановкою й перетворився на особливу мову. 

Культурна дипломатія через танець

Театр як найдавніша форма мистецтва з давньогрецьких часів охоплював усі аспекти життя людини – на сцені і в рукописах. Живопис і скульптура протягом століть розповідали про людську долю. Кіно і фотографія сьогодні стали найнадійнішим інструментом документування подій, але танець досі не мав можливості стати ретранслятором таких епізодів історії, як війна, гуманітарна катастрофа і неприродна смерть. 

“Танець заради миру”, впевнений Руслан, прокладає для балету цей шлях. Більшість американців незнайомі з досвідом війни, на відміну від численної емігрантської спільноти. Постановка Передельського говорила одночасно з обома: одним розповідала про те, чого вони не знають, іншим повертала те, що вони пережили, але не могли назвати. Мистецтво руху документує те, чого не зафіксує жодна статистика: як відчувається втрата дому, як виглядає геноцид зсередині людської долі, як тіло пам'ятає те, що розум намагається забути.

Серед жертв війни — її солдати, які вижили і рано чи пізно повернуться додому. Цю проблему Руслан планує висвітлити у своїх майбутніх постановках, присвячених військовим із травмами, їхньому зціленню та важкому поверненню до нормального життя. 

“Митець не закінчує війни, але в нього набагато могутніша сила – викликати зміни у ставленні до неї у своїх глядачів, – ділиться Руслан. – Звертаючись до досвіду постраждалих як до основного джерела натхнення, я не хотів викликати у публіки просто емоцію. Твір має сприяти взаєморозумінню, солідарності, закликати до допомоги ближньому і власного переживання травми. Судячи з того, що всі покази збирали повні зали, а розмови з глядачами тривали стільки ж, скільки й сама постановка, можна сказати, що “Танець заради миру” виконав свою задачу створення культурного моста”. 

З Донецька 2014 року до сцени Веллслі 2023-го – через дев'ять років, через три університетські дисципліни, дослідницькі дисертації і зрештою через танець Руслан Передельський проніс досвід проживання війни і переселення. В його мистецтві – відповідь на питання, навіщо антивоєнне мистецтво взагалі існує: щоб зробити війну більш видимою для тих, хто ще не бачив, і абсолютно непримиренною для тих, хто десь у глибині душі має для неї виправдання.